Покарати агресора

21.08.2015
Покарати агресора

В Організації Об’єднаних Націй Росія «дістала» всіх. Над дикістю російської делегації сміються в соцмережах. (з сайта obozrevatel.com.)

Свіжа новина про те, що майже сорок країн-членів ООН підтримали відмову від права вето, є, безумовно, дуже позитивною звісткою. Проблема із блокуванням рішень, які ухвалює ООН, не стояла б так гостро, якби не Росія. Свого часу — після завершення Другої Світової війни — право на блокування того чи іншого рішення було надано винятково постійним членам Ради Безпеки (РБ) ООН. Ці постійні члени — Франція, Британія, США, Китай та СРСР — були одночасно й членами антигітлерівської коаліції. Звідси й така пошана та преференції.
За сорок із гаком років по тому — після розпаду СРСР — правонаступницею права вето в ООН стала Росія, котра зловживає своїм привілейованим становищем настільки, наскільки це дозволяє статут РБ ООН. А статут цей дає Росії необмежений карт-бланш: не існує жодного ліміту на використання «табу», що ж стосується позбавлення країни права вето, то зробити це практично неможливо. За таке рішення мають проголосувати 2/3 членів Генеральної Асамблеї ООН, а також усі члени Ради Безпеки. Іншими словами, Росія має голосувати за позбавлення права вето самої себе. Чого, звісно, добровільно вона не зробить.

Міністри радяться…

Нова хвиля уваги до права вето піднялася наприкінці липня поточного року, коли Росія заблокувала створення міжнародного трибуналу для розслідування катастрофи малайзійського «Боїнгу». «За» відповідну резолюцію проголосували 11 країн з 15, представлених у Раді Безпеки. Троє — Китай, Ангола та Венесуела — утримались. І лише одна — Росія — застосувала право вето. Інші члени РБ ООН заявили, що в жодному разі не залишать злочин без кари, й для напрацювання подальшої стратегії скликали команду з п’ятьох міністрів закордонних справ, до якої увійшов і представник України — керівник нашого зовнішньополітичного відомства Павло Клімкін. «З погляду юридичних можливостей опцій достатньо багато. Ідею трибуналу в жодному разі не полишили. У нас буде наступна зустріч на високому рівні, де ми визначимо не тільки нашу стратегію, а й чіткі тактичні кроки. Я — якщо можливо — не буду їх оприлюднювати. Але ми впевнені, що нам вдасться притягнути винних до відповідальності», — заявив Клімкін.

Випадок із «Боїнгом» не одиничний: на початку поточного року Росія так само стала на заваді рішенню щодо скерування на Донбас миротворців ООН. Вирішення проблеми існує, запевнив представник України при ООН Юрій Сергєєв. Проте так само, як і Клімкін, Сергєєв не побажав розкривати всі секрети дипломатії. Водночас він зауважив, що вихід для України може полягати у запрошенні на свою територію не миротворців ООН, а, скажімо, поліційного контингенту Євросоюзу. Можливо, коли-небудь Україна вдасться до саме такого кроку, однак це не є відповіддю на питання, як можна зарадити зловживанню Росією правом вето.

Наша держава натомість може зробити наступне: звернутися до Ради Безпеки ООН із вимогою визнати РФ стороною конфлікту на Донбасі та в Криму. Це має позбавити її можливості ветування, адже учасник конфлікту позбувається подібного права автоматично. Можливо, це й справді варто зробити, однак цей крок не вирішує проблему інших несправедливих ветувань РФ. Відтак актуальними залишаються пошуки справді дієвого та надійного шляху видалення Росії з цього «ігрового поля».

…а Саманта Пауер наполягає

Згідно зі статистикою, найчастіше вето застосовували радянські та російські представники — 123 рази. Американці заблокували 82 проекти резолюцій, британці — 32, французи — 18. Рідше всіх з «п’ятірки» користувався цим правом Китай — всього лише шість разів. Зловживання Росії своїм правом є очевидною річчю, а от методи її «перевиховання» є значно менш очевидними. Можливо, пан Клімкін демонструє надто великий оптимізм, коли говорить про «багато опцій», які існують для вирішення даної проблеми.

Утім представниця США в ООН Саманта Пауер бачить лише два варіанти приборкання Росії. Перший виглядає як не надто переконливий: посилити «тиск інших країн на Росію». Кому як не пані Пауер, на чиїх очах відбувалися основні події в РБ ООН, знати про те, наскільки маловразливою є Росія, коли доходить до остракізму з боку інших країн світу. На звичні для людства якості — емпатію, каяття, бажання виправити наслідки свого злочину — у випадку Росії годі й розраховувати. Тож про жоден «тиск» у даному разі говорити недоречно.

Альтернативний варіант від Саманти Пауер полягає у пораді виносити розгляд найрезонансніших питань на Генеральну Асамблею ООН, як це було у випадку з анексією Криму, коли сотня держав виступила на підтримку України, визнавши окупований півострів нашою територією. Це вже виглядає на більш зрілий та продуманий підхід, але і його явно недостатньо.

Є ще один формат протидії РФ. Його сформулював колишній президент Польщі Броніслав Коморовський. На його думку, ситуацію врятує лише докорінна реформа ООН, інакше організація ніколи не відповідатиме тим викликам, які сьогодні формує світ. Блокування рішень по Україні Коморовський назвав «слабкістю ООН», із якою треба боротися. Але як?

До речі, не лише симпатики України в Євросоюзі чи Америці та Канаді виступають за переформатування Організації Об’єднаних Націй. Те, як вона функціонує, викликає незадоволення у ряді африканських країн. У них на це є власні резони, на яких я не стану детально зупинятися. Квінтесенція у тому, що Африка заявляє: інститут вето морально застарів і його необхідно скасувати.

Така позиція знаходить розуміння і підтримку в постійного представника Італії при ООН Джуліо Терці. Він зазначає, що вето надзвичайно гальмує ухвалення резолюцій, які вимагають термінового втручання РБ ООН. З огляду на це, Терці закликає п’ятірку постійних членів спочатку накласти добровільний мораторій на застосування вето, а згодом і зовсім відмовитися від нього.

Колега Терці від Німеччини — Томас Матусек — підтримує ідею скасування вето, а також наполягає на тому, що Рада Безпеки має бути розширена. Несправедливо замикати рішення по найголовніших проблемах сучасного світу на п’яти країнах лише тому, що колись вони представляли антигітлерівську коаліцію, підкреслює Матусек. І дійсно: з тих часів світ надто сильно змінився. Новій загрозі його безпеці — путінській Росії — слід по-новому протистояти. А минуле нехай залишається у минулому.

  • Волевиявлення невільних

    Вибори на окупованих територіях Донецької та Луганської областей іще навіть не почалися, а ексцеси довкола них уже тривають. Минулої п’ятниці активісти та симпатики полку «Азов» влаштували під стінами Верховної Ради ціле фаєр-шоу, погрожуючи розігнати парламент, якщо вибори (а відповідно, і легітимізація самопроголошених «республік») усе-таки відбудуться. >>

  • Євробачення-2017. Показує гривня-ТБ

    Блискуча перемога Джамали, окрім усього іншого, означає й потребу прийняти наступний конкурс у Києві. Втім це може бути й інше українське місто. Пропозиція організувати Євробачення-2017 у Криму, звісно, звучить вельми привабливо, але будьмо реалістами. >>

  • Так минають прем’єри

    Недавня відставка Арсенія Яценюка була довгим та болісним процесом. Але найбільш прикрим є не це. А те, що Яценюк пішов примусово-добровільно: не тоді, коли відчув, що настав його час, а тоді, коли його підштовхнули до цього чисельні й заплутані «договорняки» на найвищому рівні. >>

  • Термоядерні промені чучхе

    Випробування Північною Кореєю водневої бомби запускає цілий ланцюг асоціативних роздумів. Передусім про те, чи є ефективним договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ)? А також про те, чому ті, хто грає за правилами (як Україна), опиняються у програші, тоді як ті, хто правила порушує (як КНДР) отримують можливість говорити зі світом iз позиції сили? >>

  • Богдан Гаврилишин: Неефективність уряду виснажує Україну

    Богдан Гаврилишин — засновник благодійного фонду свого імені, який сприяє становленню людей нової генерації (стипендії, гранти, стажування), член Римського клубу (міжнародна організація, в яку входять представники політичної та економічної еліти 30 країн світу), директор Міжнародного інституту менеджменту МІМ-Женева, фундатор економічного форуму в Давосі, учасник Ініціативної групи «Першого грудня». >>

  • Де шукати щастя?

    Згідно з оприлюдненим 16 березня у Римі звітом ООН World Happiness Index 2016 («Індекс рівня щастя у світі-2016»), Україна посіла 123-тє місце з охоплених дослідженням 156 країн світу. Нашими сусідами по «щастю», чи радше «нещастю», є африканські країни Кенія (122-ге місце) та Гана і Конго (124-те і 125-те місця). >>