Повернення Петра Калнишевського

Меценат за покликанням

Символічно, що саме на цьому Євангелії присягав на вірність Україні перед Богом та своїми земляками з Роменщини Іван Рішняк, йдучи до Верховної Ради, і, ставши депутатом, своєї присяги не зламав. Наприкінці 1980-х завдяки зусиллям Івана Рішняка, на той час керівника Роменського району, було споруджено пам’ятний знак у Ромнах і пам’ятник Петру Калнишевському в Пустовійтівці (автори — народний художник СРСР академік Василь Бородай та кінорежсер, скульптор, заслужений працівник культури України Ростислав Синько). А в київських видавництвах побачили світ мої книги «Соловецький в’язень» і «Останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський». Ця постать зблизила і здружила нас з Іваном Рішняком. І згодом ми заснували і зареєстрували фонд.

Іван Миколайович Рішняк — донедавна голова правління ДАК «Хліб України», кандидат економічних наук, депутат V скликання, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, нині очолює Сумське земляцтво. Народився він 12 вересня 1946 року в козацькому селі Семенівка Липово-Долинського району, там закінчив школу, далі навчався в Чугуєво-Бабчанському технікумі лісового господарства, потім — у Харківському сільськогосподарському інституті. Пройшов шлях від колгоспного слюсаря до високих державних посад. Іван Рішняк — меценат за покликанням. Він упевнений, що шлях до економічної могутності держави пролягає крізь відродження духовності нації. Вмілий господарник у царині виробництва зерна та його зберігання, він є гідним продовжувачем славетних підприємницьких традицій, що їх запровадив Петро Калнишевський на південних українських землях на засадах ведення хутірського фермерського господарства. Саме прагнення Калнишевського до економічної незалежності України й обернулося для нього більш як двадцятип’ятилітнім ув’язненням на Соловках.

Справи фонду

Всеукраїнський благодійний фонд імені Петра Калнишевського засновано 2002 р. Фактично ж він почав діяти двадцять років тому. Метою Фонду імені Петра Калнишевського є відродження історичної правди, формування патріотизму та національної гідності на найкращих зразках діяльності видатних творців нашої історії. На початку 1990-х років розпочинати таку роботу було нелегко: належало підняти архівні матеріали не тільки в Україні, а й за її межами, звільнити постать легендарного українського державника від домислів, по-новому осмислити його роль у нашій минувшині. Для увічнення пам’яті Петра Калнишевського фонд ініціював і розробив низку документів, ухвалених на державному рівні. Іменем Петра Калнишевського названо вулицю в місті Ромни. Згідно з постановою уряду, у 2006 році історичні пам’ятки Роменського і Недригайлівського районів Сумської області об’єднані в державний історико-культурний заповідник «Посулля». У Ромнах проведено науково-краєзнавчу конференцію «Калнишевий край», а свято «Калнишева рада» у Пустовійтівці стало щорічним. У селі також закладено «Калнишевий гай». 2009 року видано збірник матеріалів «Петро Калнишевський та його доба», разом з Інститутом Української археографії та джерелознавства імені Грушевського та Центральним державним історичним архівом України.

2001 року окремим накладом видано журнал «Пам’ять століть», присвячений історії Роменщини, де вміщено матеріали й про розвиток козацтва в цьому краї, зокрема й про долю Петра Калнишевського. А 2002 року у світ вийшов «Український церковний історичний журнал», сформований повністю з матеріалів про минувшину роменського краю. Знято історико-документальний фільм «Повернення Петра Калнишевського». Випущено диск «Хліб України» з піснями про козацтво і Петра Калнишевського на слова Данила Кулиняка у виконанні Теодора Кукурудзи.

Фонд долучився до розробки туристичних маршрутів та до організації низки екскурсій місцями козацької слави у рідному краї Петра Калнишевського. На шляху до села Пустовійтівки встановлено символічний знак-трикутник, на якому зазначено: «До села Пустовійтівка — 2 км, до Запорозької Січі — 511, до Соловків — 1551 км». Три точки на земній кулі, пов’язані з долею лицаря Дикого Поля.

Спільно з групою письменників у військовому видавництві «Варта» Міністерства оборони України благодійний фонд імені Петра Калнишевського випустив низку книжок для військових бібліотек. Це «Республіка козаків» Григорія Нудьги, «Козак у рясі», «Лицар Дикого Поля» та «Од Калниша вісті» Данила Кулиняка, «Історія Смілого» Феодосія Сахна, «Політ на вогненних крилах» Наталі Околітенко та багато інших.

Президентська делегація

За останнє десятиліття біля могили Калнишевського побувало чимало людей. Так, 2004 року Соловки відвідала делегація від України, яку організував В’ячеслав Богуслаєв, тодішній генеральний директор Запорізької «Мотор-Січі», народний депутат України. Підпорядковане йому потужне підприємство забезпечило делегацію своїм літаком, виготовило бронзове погруддя Калниша, яке було врочисто встановлено біля камери, де його утримували, а в Соловецький музей-заповідник передано подарунки з Батьківшини в’язня та вузлик землі з Пустовійтівки, де стояла хата Калнишевського.

4 червня 2008 року мені несподівано зателефонували з секретаріату Президента України й повідомили, що Віктор Андрійович запрошує мене на Соловецькі острови. І вже вранці п’ятого червня президентський ТУ-134 з делегацією взяв курс на Архангельськ, а через три години були ми в Заполяр’ї. І я провів на найвищому рівні презентацію своєї книжки про Петра Калнишевського «Лицар Дикого Поля» — на висоті понад 10 тисяч метрів у присутності Президента України. З Архангельська після короткої офіційної частини — переліт до аеропорту «Соловки». Там у затінку ще лежав сніг, дерева стояли голі, було холодно й похмуро, низькі свинцеві хмари мовби зливалися з водами Білого моря.

5 червня 2008 року над Соловецьким монастирем уперше в історії замайорів синьо-жовтий прапор та зазвучало не тільки «Ще не вмерла Україна», а й дума «Ой, та принеси ти нам, чорная галко, од Калниша вісті». Потрібен час, щоб сповна усвідомити історичне значення цієї події...

Вперше я побував на Соловках улітку 1968 року двадцятирічним студентом московського Літературного інституту імені Горького. Блукав монастирською територією, і складалися рядки:

Переростає в поступ

перший крок,

Земля, як дзвін,

гуде тривожним гулом

На Україні біло від кісток,

Кривово-чорно тут

від зрад минулих.

Вже довгі сотні літ лежать

в землі

Найкращі зерна з колосків

свободи

Не люди тут поховані в землі -

Тут дозріва новий посів

свободи...

Тоді тут було дуже багато військових. У червні 2008-го їх не було помітно, зате активно відбудовували монастирі, скити, храми, багато туристів з усього світу — переважно православних паломників — є готелі й турбази. Але «тут кожен камінь стогін береже...».

Президент Ющенко залишив такий запис у Книзі почесних гостей Музею політичних жертв Соловецького табору особливого призначення: «З невимовним болем і глибокою скорботою схиляю голову перед усіма жертвами тоталітаризму, які загинули на Соловецьких островах. На цій священній для нас землі упокоїлися останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, кращі сини українського народу, цвіт і надія нашого національного відродження, знищений злочинним комуністичним режимом».

Президент незалежної України прибув вклонитися пам’яті одного з найперших наших державотворців, пам’яті свого земляка — Петру Калнишевському. Поряд із Петром Калнишевським — сотні тисяч українців, котрих замордували кати.

Того ж дня ми повернулися до Архангельська , звідки вилетіли на Санкт-Петербург. Президент України Віктор Ющенко з кількома членами делегації залишився там, бо на 6 червня в нього було заплановано зустріч із президентом Росії. Ми ж — народні депутати Іван Плющ, Лесь Танюк, президент Українського центру Міжнародного пен-клубу Євген Сверстюк, голова Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Євген Пронюк, редактор газети «Україна молода» Михайло Дорошенко і автор цих рядків — повернулися до Києва.