За одним столом із котом

24.06.2015
За одним столом із котом

У кафе можна сходити поїсти і з котом погратися. (з сайта portal.lviv.ua.)

У Львові відкрили кав’ярню, де можна випити кави в компанії пухнастих котиків. Незвичайний заклад найбільше приваблює власників тварин та маленьких відвідувачів. Батьки приводять сюди дітлахів, аби ті побавилися з мурчиками. Пухнасті «господарі» залюбки розважають публіку, граються чи спостерігають за тим, що відбувається, сидячи на меблях для котів, які в закладі розвішані по всій кімнаті. Автор Zoocafe Тетяна Годок вимушена була переїхати до Львова з Ялти, після анексії півострова. Саме в місті Лева жінка реалізувала давню мрію.

Кімната, що нявкає

«Це світова практика, — розповідає Тетяна Годок. — Подібних кав’ярень багато в Японії, США та Європі. Тому ідея — не нова, ми її запозичили з-за кордону. Бажання відкрити такий заклад виникло вже давно, ще коли ми жили в Ялті. Але наважилися його реалізувати лише тут». Жінка багато читала та вивчала в інтернеті, як такі ж кав’ярні працюють деінде, багато спілкувалася через листування з власником «зоокафе» з Відня.

І додає: «На жаль, у нас іще зовсім не Європа і люди часто не вміють поводитися з котами. Мені постійно доводиться робити зауваження дітям і просити їх не мучити котів. У першу чергу це стосується найменшого, руденького кошеняти Фелікса, якого до нас принесли дві відвідувачки (знайшли його на вулиці). Діти за ним бігають, ловлять, неакуратно носять на руках чи занадто сильно стискають. І мене дивує, що іноді мами ще й обурюються, що їхнім дітям зробили зауваження. Я не сподівалася, що такі проблеми взагалі виникнуть. Хоча, звичайно, з котами можна сидіти, погладити, подивитися на них і порелаксувати».

Зараз у кав’ярні мешкає 10 мурчиків. Тут дотримуються суворих правил щодо їх утримання та догляду. Місцеві пухнастики не виходять за межі відведеної для них загородженої частини приміщення. А ночують котики у спеціальній кімнаті, де для них є все необхідне — із закритими розетками, їжею, лотками та точилкою для кігтів. Усі чотирилапі пройшли лікування, вакцинацію та стерилізацію. За всіма тваринами постійно наглядає ветеринар. Карантин і ретельна перевірка — це непорушне правило. Тому відвідувачів, які бажають поспілкуватися з тутешніми мурчиками, просять в обов’язковому порядку помити руки, аби... випадково чимось не заразити тварин. Саме для цього при вході у «котячу» зону розташували маленький умивальничок.

В іншій частині залу можна пригоститися в компанії власних підопічних. За час роботи закладу відвідувачі приходили сюди з собаками, котами чи хом’ячком. Для чотирилапих друзів можна і частування замовити — спеціальний збалансований корм.

До речі, всі страви відвідувачам у цьому кафе подаються в тематичних «собачих» мисках.

«Собаче» життя котів

У кожного з місцевих мешканців є своя особлива життєва історія. Кілька з тутешніх котиків потрапили в кав’ярню за рекомендаціям волонтерів, когось забрали з вулиці, а хтось «переїхав» від колишніх господарів. Пухнастого красеня Томаса, скажімо, викинули на вулицю ще зовсім кошенятком в одному зі спальних районів міста. Його братика чи сестричку на вулиці одразу розірвали бродячі собаки, а він устиг заховатися у підвал дев’ятиповерхівки, де і прожив більше семи місяців. «Він усього боявся, — розповідає Тетяна Годок. — Забився в якийсь куточок і навіть голосу не подавав. На щастя, його помітила пані Галина, яка опікується безпритульними тваринами. Вона його і годувала. Якби не ця жінка, Томас просто помер би з голоду. Разом із зоозахисницею ми його і шукали, бо, окрім як до неї, кіт до людей не виходив. Коли ми таки забрали бідолаху, то довго лікували, ще довше він адаптовувався до світу».

Поки власниця розповідає історії котиків, на стіл вистрибує Банді. Виявляється, кількох котиків у кав’ярню віддали господарі, які більше не могли за ними доглядати. І Банді — одна з них. Повна кличка — Бандерівка. Назвали її так за жвавий характер, бо, за спостереженнями власників, кицька не дасть себе образити.

Неподалік столів, за кріслом, за всім поважно спостерігає білий кіт Кокос. Кличку для нього обирали відвідувачі, спілкуючись у соціальній мережі. Кокоса забрали зі смітника. «Ми прийшли на той смітник по іншу тварину, про яку розповіли волонтери, — пригадує Тетяна Годок. — Але, на жаль, той кіт узагалі не давався, боявся навіть підійти. На жаль, у нас немає спеціальної служби з відлову, як у США. Тому ми самотужки намагалися привабити відлюдька кормом. Але він так і не підійшов. Натомість прибіг Кокос — весь брудний і в ковтунах, тож ми вирішили забрати його. Більше двох годин потім ті ковтуни вичісували і стригли, кілька разів котика мити довелось. Утім, закуйовджена шерсть виявилась не єдиною проблемою: у котика була пупкова грижа, тож довелося робити операцію. Якби ми його не забрали, він би помер через кілька місяців».

Найстрашніша доля спіткала кицьку на ім’я Лакі. Кличку тварині змінили, коли вона потрапила до пані Тетяни. До того волонтери, які її знайшли, називали бідолаху Кубебою. «Над нею знущалися, — розповідає Тетяна Годок. — Її били, відзрізали вухо і півхвоста, вирвали зуби, чимось припікали тіло. Мені здається, що її запихали в мішок і так били, бо коли я її помила і намагалася витерти великим рушником, то кішка аж оскаженіла. Вилікували її волонтери, а в нас вона вже від’їдається, має прекрасний апетит. Попри те, що має лише кілька зубів, вона — найтовстіша серед усіх наших котів. Мене в ній захоплює, що навіть після того, що з нею робили раніше, вона досі залишається лагідною і з радістю йде на руки до людей».

На щастя, всі врятовані Тетяною Годок коти зараз почуваються прекрасно і змогли адаптуватися до нового життя. Проте, за словами жінки, в місті є дуже багато безпритульних чотирилапих, приречених на повільну смерть.

«У Львові дуже багато безпритульних тварин, зокрема котів, — розповідає власниця закладу, яка в майбутньому планує стати ветеринаром. — Ті, яких люди час від часу бачать, — це лише малесенька частинка. Та й бачимо ми їх тільки тому, що вони більш-менш здорові й активні. Більшість тварин не можуть дати собі раду: вони перелякані, ховаються в підвалах, недоїдають, страждають від паразитів».

  • Кріпчик-петрушка кучерявляться

    Ще свіжі зимові спогади про морозні вітряні дні, коли великою насолодою було зігрітися тарілкою гарячого борщику зі сметаною. Господині урізноманітнювали цю насолоду замороженим щавлем, законсервованою заправкою для борщу, заготовленими з осені чи купленими в магазині бурячками. >>

  • Поласуємо полуничкою

    Найочікуваніший «смачний» сезон — це все-таки полуничний. Думаю, мало хто не погодиться зі мною, що полуниця — це не просто ягода, це ціла історія: весна в розпалі, відпустки на носі і навіть повернення з роботи додому — особливе: обов’язково з пакетиком запашної червоної ягоди. >>

  • Від кулешу і ніг не поколишу!

    Про користь кулешів, про яку я і так, утім, знаю, цього разу наслухалася від бабусь на лавочці. А народні рецепти — перевірені часом і, як правило, доступні. Тож готуємо. >>

  • Лимонадна прохолода і насолода

    Уже майже літо, а це означає, що ми знову шукатимемо затінки, холоднi страви і прохолоджувальнi напої. Лимонади — прекрасний засіб для втамовування спраги, охолодження організму і вітамінізації, як кажуть, три в одному. Отож за роботу! >>

  • Сонце в цеберку!

    «Сонце в цеберку» — саме так назвав своє знамените варення з кульбаб Микола Канішевський, відомий нам як телепродюсер, перший віце-президент Національної телекомпанії України, ведучий телевізійних програм («Вісті тижня» та інших цікавих проектів). >>

  • Знімаю капелюха

    От так і незчулися, як перша їстівна зелень, обдарувавши нас весняними вітамінами, відбуяла, і на зміну їй для багатьох несподівано приходять... грибочки. Це і ви помітите, коли зайдете в лісопосадку чи хвойний ліс подихати цілющою хвоєю, а додому повернетеся з торбинкою тугеньких маслючків. >>