Героїв затулили «тепличниками»

За підняття прапора над головною будівлею Берліна радянське Верховне головнокомандування обіцяло найвищі нагороди бійцям і командирам Червоної армії. Серед з’єднань третьої ударної армії, яка мала найбільше шансів оволодіти парламентським приміщенням Німеччини, розгорнулось «соціалістичне змагання». Для всіх дев’яти дивізій були виготовлені і вручені керівникам червоні знамена. Прапор №5 одержав командир 150-ї стрілецької дивізії генерал-майор Шатилов. Щоб підняти над рейхстагом власний прапор, командир 79-го стрілецького корпусу Переверткін вирішив створити з добровольців власні дві штурмові групи по 20 осіб у кожній. Він їх увів до складу передових полків корпусу. Одну групу очолив його ад’ютант, майор Михайло Бондар, а другу — старший офіцер зв’язку Володимир Маков. Макову було доручено діяти у складі 150-ї стрілецької дивізії, а Бондарю — у 171-й.

Заворожений звабливим блиском Золотої Зірки, генерал Шатилов 30 квітня серед білого дня кинув на штурм рейхстагу, який обороняли добре озброєні елітні німецькі частини, передові батальйони 756-го і 674-го стрілецьких полків і відрапортував у штаб 79-го стрілецького корпусу спочатку по телефону, а потім і письмово, що «о 14.25 30 квітня 1945 року, зламавши опір противника у кварталах на північний захід від приміщення рейхстагу, 756-й та 674-й стрілецькі полки штурмом оволоділи приміщенням рейхстагу і на південній його частині встановили Червоний прапор». Однак три атаки захлинулися, бійці повернулися на вихідні позиції, а частина їх побратимів залишилася у вибитих мінами та снарядами ямах.

Доповідь про «взяття» рейхстагу швидко долетіла до Москви, і звідти надійшло привітання Сталіна. Утім перші групи радянських солдатів змогли увірватися до рейхстагу аж після настання темряви. Як зазначає на підставі архівних документів Юрій Галкін, це були бійці батальйонів Неустроєва із 756-го стрілецького полку, Давидова із 674-го стрілецького полку, Самсонова із 380-го стрілецького полку 171-ї дивізії та групи Макова. На вузькому переході через потік, утворений від затоплення метро, солдати вказаних підрозділів перемішалися. Ті, кому першими вдалося перейти через воду, кинулися до будівлі рейхстагу і біля парадного входу прикріпили до стіни червоний прапор, який їм вручили у 136-й артилерійській бригаді. Це було десь о 22.10. Слідом за ними почали прикріплювати прапорці й інші бійці. Штурмова група вибила колодою вхідні двері і кинулась захоплювати приміщення першого поверху та барикадувати виходи з бункера. Командували діями штурмовиків начальник штабу батальйону Неустроєва — Гусєв, замполіт Олексій Берест, агітатор політвідділу 150-ї стрілецької дивізії капітан Матвєєв, а також капітан Маков. Останній наказав сержанту Мініну прикріпити прапор 79-го стрілецького корпусу на даху рейхстагу і дав на допомогу сім піхотинців. Вони прочісували автоматним вогнем усе попереду себе, закидали гранатами виходи з коридорів. Через слухове віко пробралися на дах і спочатку прикріпили прапор до башти, а потім перенесли його на скульптурну групу. Усе відбулося до 22.40 30 квітня.

Далеко за північ з 30 квітня на 1 травня 1945 року під час затишшя до штурмовиків прибув командир 756-го стрілецького полку полковник Зінченко і наказав Неустроєву доповісти про стан справ. Полковника, у першу чергу, цікавило знамено. Неустроєв доповів, що на їхньому відтинку на рейхстазі встановлено багато прапорів. «Я запитую, де прапор воєнної ради армії під №5? Я ж наказав начальнику розвідки полку капітану Кондрашову, щоб прапор ішов у атаку з першою ротою!» — обурювався Зінченко.

Виявилося, що прапор лишився у штабі полку, у захопленому раніше «будинку Гімлера». Зінченко зателефонував начальнику штабу полку Казакову і наказав негайно доставити прапор до рейхстагу. Його принесли між третьою-четвертою годинами ночі розвідники Єгоров і Кантарія, які не брали участі у штурмі.

Командир полку Зінченко наказав їм негайно піднятися на дах рейхстагу і встановити на ньому прапор №5. Хвилин через двадцать Єгоров і Кантарія повертаються з прапором: «Там темно, а у нас нема ліхтарика, ми не знайшли виходу на дах». Комполку наказує комбату Неустроєву забезпечити підняття прапора. Неустроєв посилає свого замполіта, лейтенанта Олексія Береста. Той узяв із собою відділення автоматників Петра Щербини, а також розвідників-невдах Єгорова та Кантарію і з прапором вирушив на другий поверх. Від артобстрілу сходи в окремих місцях були зруйновані. Довелось будувати «живу драбину». На дах рейхстагу Єгорова і Кантарію замполіт виніс буквально на власних плечах. Як керівник операції він першим вийшов на дах рейхстагу, потім гукнув розвідників. Після встановлення Берест, Єгоров і Кантарія тричі салютували про виконане почесне завдання…

На присвоєння звання Героя за підняття над рейхстагом Прапора Перемоги на ім’я Жукова надійшло понад два десятки подань. Лише через рік, восьмого травня 1946 року, звання Героїв Радянського Союзу були удостоєні, як кажуть фронтовики, «тепличники»: сержанти-розвідники Єгоров, Кантарія, командир першого стрілецького батальйону, в якому вони служили, капітан Неустроєв, командир 756-го полку полковник Зінченко та командир 150-ї стрілецької дивізії генерал-майор Шатилов.

Обділеними найвищою радянською нагородою залишилися бійці 136-ї артбригади під командуванням Володимира Макова, які з боєм пробивалися на дах рейхстагу і першими підняли там прапор, безпосередній керівник групи з підняття армійського прапора Олексій Берест та командир групи автоматників, що забезпечували охорону його групи, українець Петро Щербина. Спроби відновити справедливість у цій справі досі не увінчалися успіхом, за винятком присвоєння 2005 року указом Президента України Віктора Ющенка звання Героя України Олексію Бересту (посмертно).