У Рівному і в Києві побратими вшанували пам’ять лідера «Правого сектору» Олександра Музичка, відомого як Сашко Білий. Саме в ніч на 25 березня минулого року Сашка Білого було вбито біля села Бармаки при затриманні бійцями спецпідрозділу «Сокiл». Тоді Білому інкримінували відкрите носіння зброї та хуліганський напад на заступника прокурора, а головне — що його нестримна поведінка активно використовується росіянами для антиукраїнської пропаганди.
Гучну справу з часом було спущено на гальмах, оскільки, за висновками слідчої комісії, фатальна куля була випущена з пістолета самого Білого в ході боротьби під час затримання. «Я опитав багатьох свідків, є результати експертизи. Коли Музичко тікав, він відстрілювався, поранив співробітника міліції. Ще дві кулі з його пістолета потрапили — одна в шолом, друга — в погон, тобто він стріляв на ураження. Бійці «Сокола» почали стріляти у відповідь. Куля потрапила в ногу, він упав. А далі сталася просто велика кількість дурних обставин», — розповів «УМ» Віктор Чалаван, який рік тому був радником міністра внутрішніх справ і інспектував слідство. Забуксувала і парламентська тимчасова слідча комісія — за словами її екс-голови, депутата Юрія Дерев’янка, їм вчасно не надали результати біля 40 експертиз, без яких робити якісь висновки було неможливо.
Колеги ж Сашка Білого досі лишаються при думці, що причиною смерті стала його активна діяльність і беззаперечний авторитет серед активістів. «Сашко вже тоді передчував війну. Він весь час повторював, що нам треба готуватися до оборони, бо Росія на нас піде. Він це весь час казав: «Росія на нас піде». Він уже тоді думав про батальйони територіальної оборони, думав, як їх озброїти. Він легко міг зібрати до десяти тисяч активістів лише із Західної України — а це вже ціла армія. До нього приїжджали і з Дніпропетровська радитися, як краще організувати самооборону. Я думаю, що якби Сашко був живий, ця війна давно вже закінчилася б нашою перемогою. Але саме це і злякало нашу владу. Тому його і вбили», — переконаний товариш Музичка Ярослав Гранітний.
Сашко Білий був активним учасником першої Чеченські війни, за що його нагородили орденом «Герой Нації», а в Грозному на його честь назвали вулицю. На Рівненщині дехто вважав його своєрідним Робін Гудом, оскільки він часто заступався за тих, з ким, на його думку, чинили нечесно. «Кажуть, що він «кришував» бурштин. Це відверта брехня — Сашко намагався триматися від цього подалі. Але при ньому такого «бєспрєдєлу» не було. Він сам іноді з міліцією виходив на рейди, щоб припинити незаконний видобуток каменю. А тепер немає жодного обласного прокурора, на якого б в області не працювала хоч одна помпа», — каже Гранітний.
Колеги Музичка розраховують, що рано чи пізно правда про його загибель стане відома і винні будуть притягнені до відповідальності. Правда, зізнаються, що найближчим часом на це розраховувати не варто.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
