Торба з дустом

Утилізація зі скандалами

Джуринський отрутомогильник збудували в 1978 році. За одними даними, там було захоронено 1023,7 тонн, за іншими — 1068 тонн невизначених, непридатних та невідомих пестицидів iз Вінницької, Житомирської, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Хмельницької областей.

За перші два тижні безперервних утилізаційних робіт у Польщу вивезли близько півтори тисячі тонн. Але токсичних відходів менше не стало. Виявилося, що отрутохімікатів утричі більше, ніж декларувалося раніше: більше 2100 тонн. Чиновники з управління екології пояснювали це тим, що тара — металеві та дерев’яні бочки, а також мішки — поіржавіли-погнили, їх вміст перемішався. Ємності, як того вимагали ще радянські нормативи, пересипалися десятисантиметровим шаром землі. І остання також перемішалась з отрутою, а отже — потребувала утилізації.

За останні три роки час від часу роботи на могильнику проводилися, причому завжди супроводжувалися скандалами. Скажімо, близько двох років тому й одеські журналісти, і нинішній народний депутат, журналіст-викривальник корупційних схем Тетяна Чорновол намагалися знайти відповідь на запитання: куди подівся вантаж із вінницькими отрутовідходами, що з одеського порту вирушив, а до польського Гданська так і не прибув. Не знайшлося тоді відповіді на це питання й у вінницьких чиновників. А дехто із політиків опозиційних партій в 2013 році навіть назвав ліквідацію отрутомогильника найбільшою аферою в області за останні роки.

Наприкінці минулого року про отрутомогильник знову згадали: на його ліквідацію Міністерство фінансів запланувало виділити 80 мільйонів гривень. В обґрунтуванні Мінфіну йдеться про фінансування «екологічно безпечного збирання та знешкодження небезпечних речовин, у тому числі непридатних або заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин, які захоронені на території міжобласного пункту Джуринський отрутомогильник». Цей так званий «міжобласний пункт» науковці й екологи, зокрема директор Інституту екології Вінницького Національного технічного університету Василь Петрук, називають більш точно: найбільший отрутомогильник у Європі. За словами науковця, більшість заскладованих там речовин є стійкими органічними забруднювачами та належать до групи сильнодіючих отруйних речовин: гексахлоран — 200 тонн, дихлордифенілтрихлорметилметан (ДДТ або дуст) — 465 тонн, ртутовмісні речовини, миш’як тощо.

Розрили, а до ума не довели

Наступний крок, що здійснюється навколо отрутомогильника, можливо, й не набув би розголосу, якби не прецедент, оприлюднений нещодавно Антимонопольним комітетом України: «За результатами розгляду скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні екологічні інновації» щодо порушення Департаментом екології та природних ресурсів Вінницької обласної державної адміністрації законодавства під час проведення закупівлі — «Забезпечення екологічно безпечного збирання, знешкодження небезпечних речовин, у тому числі непридатних або заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин, які захоронені на території міжобласного пункту Джуринський отрутомогильник» за державні кошти Колегією припинено розгляд скарги у зв’язку з відміною замовником зазначеної процедури закупівлі». Це з одного боку, а з іншого — про отрутомогильник знову згадали декотрі місцеві ЗМІ.

За кількістю непридатних хімічних засобів захисту рослин Джуринський отрутомогильник не має аналогів в Україні. І водночас він став ще однією політичною картою для гри ходоків різних мастей. Однак усі ці ігри не дають відповіді на головні питання, а що робити далі, який же вихід із цієї отрутовмісної ситуації?

Голова Вінницької обласної екологічної Асоціації «Зелений світ Поділля», колишній заступник міністра екології (2006—2007 рр.) Олена Яворська, вважає, що, враховуючи ситуацію в державі, навряд чи усі траншеї з тарою необхідно відкривати. Якщо ж відкрити, то для того аби переконатись, що там тара, а не самі отрутохімікати.

— Проблема в тому, що всі детальні звіти залишились у Москві, адже подібні ділянки колись були структурними підрозділами радянської Союзсільгоспхімії. І тому точних даних тут, на місці, дійсно не було. Тобто без того, аби подивитись, що там усередині, ми нічого не можемо сказати напевне, — стверджує Олена Григорівна. — Те, що розрили, не рекультивували й не довели до ума. За нашими даними, там числилось 1068 тонн, а перезатарено вже 1047 тонн. Заявка ж на знешкодження подана в розмірі ще 2100 тонн. І я не впевнена, чи це дійсно знешкодження отрутохімікатів, чи це відмивання грошей зі штучним завищенням вмісту отруйних речовин? Адже дуже вигідно оголосити отрутою те, що насправді є малотоксичною речовиною. Безперечно, що там є залишки отрути, безперечно, що це стійкі органічні забруднювачі, але чи потрібно їх знешкоджувати аж десь у Польщі, Лондоні чи можна їх і своїми силами утилізувати? Є українські технології, наприклад розроблені в Інституті мікробіології, що дозволяють ці відходи переробити повільно, методом компостування. Звичайно, що ця ділянка ще років 10-15 буде в статусі забрудненої, але в будь-якому випадку знешкодження методом компостування з добавкою мікроорганізмів коштуватиме значно дешевше, ніж багаторазове перевантаження та вивіз на утилізацію за кордон. І там — ще оплата за багатоступеневе спалювання.

Активісти-екологи переконані, що, зважаючи на кризову ситуацію в державі, власні дешевші ресурси утилізації таки можна знайти. Бо продовжувати ліквідацію отрутомогильника, незважаючи ні на що, потрібно. Питання лише в тому, якими методами знешкоджувати і де це варто робити. Втім відповіді на нього поки що немає.