Півострів кольору хакі

Цілком передбачуваний вектор розвитку після минулорічної «Кримської весни» обрав для півострова сусід-загарбник. Ну який, скажіть, резон російському уряду вкладати гроші у кримські санаторії і пансіонати на тлі всіх нинішніх економічних негараздів ? Тут би якось «відбити» ті 50 мільярдів доларів, які перед зимовою Олімпіадою «вбухали» у спортивно-розважальні об’єкти Сочі. А от військова інфраструктура щойно «приєднаної» території — це зовсім інше, таке собі сакрально-стратегічне. Під це «сакральне» навіть спеціально підігнано нову воєнну доктрину, яку президент Росії Путін, як відомо, затвердив своїм указом 25 грудня 2014 року.

Під покровом відпочинку

Нагадаю, ще з радянських часів за Кримом міцно закріпилась метафора «непотоплюваний авіаносець». Паралельно з «всесоюзною оздоровницею». Ці метафори «пересікались» лише в одній прикладній царині — військових санаторіях і турбазах, яких тоді нараховувалось близько двох десятків. Фактично відомча рекреація й обслуговувала родини військових моряків і льотчиків, які служили в Криму. А ще проводили різні секретні випробування цієї техніки та озброєння включно з ядерним, космічним. Варто нагадати, що на півострові нараховувалось понад півтора десятка аеродромів, здатних приймати літальні апарати всіх класів і типів, починаючи, скажімо, від літаків-амфібій Бе-12, стратегічних бомбардувальників Ту-22 до космічних «човників» типу «Буран». До речі, останній до сьогодні діючий у ВМФ Росії важкий авіакрейсер «Кузнецов», що наразі все більше стоїть біля причалу на ремонті, проходив ходові випробування біля кримських берегів. А його майбутні палубні пілоти регулярно до 2008 року тренувались на унікальному тренажері «Нитка» у Новофедорівці. Доля кримської «Нитки» наразі не відома. Адже росіяни декілька років тому змонтували аналогічний полігон в Єйську (Краснодарський край).

Прикметно, що до вирішення долі післявоєнної Європи, гарантій світової безпеки новофедорівське летовище певною мірою теж причетне. Враховуючи той загальновідомий історичний факт, що сюди у лютому 1945 р. приземлялись і потім злітали «Дугласи» з головними учасниками Ялтинської мирної конференції — президентом США Франкліном Рузвельтом і Уїнстоном Черчиллем.

Якщо згадати найсвіжіші й так само доленосні події, які з волі однієї людини підірвали усталені гарантії і принципи глобального світопорядку, — «Кримську весну», то без ключової ролі військових аеродромів теж не обійшлось. Хоча б тому, що на них, зокрема, у Гвардійському й Качі, задовго до так званого всекримського референдуму зосереджувались озброєні найсучаснішою стрілецькою зброєю «ввічливі люди». І звідки далі поночі на «Тиграх», БТР-80 і КамАЗах вони вирушали блокувати українські підрозділи, у тому числі й аеродроми в Бельбеку, Кіровському, Новофедорівці та Джанкої.

По новому колу

Те, що нові господарі півострова в першу чергу почали закріплюватись саме на «відвойованих» аеродромах, розширяти й модернізовувати парк літальних апаратів, — теж у тренді сьогоднішніх реалій. Ще у серпні 2014 року президент Путін затвердив окрему програму створення й розвитку військового угруповання на території Криму. Минулої осені, як повідомлялося в ЗМІ, у Бельбек із Краснодарського краю перелетіли десять винищувачів Су-27 СМ і чотири Су-30 М2 . Цим самим завершилося формування «повноцінної» авіаційної компоненти флоту — 27-ї змішаної дивізії, про що заявив медіа командувач військами 4-го командування ВПС і ППО Південного військового округу Росії генерал-лейтенант Андрій Юдін. А взагалі парк полку в Бельбеку у підсумку налічуватиме 24 бойових і 6 навчально-бойових літаків, і вже з 1 грудня там розпочалися планові польоти. Окрім того, транспортна і «придворна» авіація російського Чорноморського флоту, як і раніше, базуватиметься у селищі Кача, а бомбардувальна і штурмова — у Гвардійську та Новофедорівці.

Чи будуть звідти росіяни погрожувати українцям, точніше — вилітати на бойові завдання для «пробиття» сухопутного коридору до Криму, Юдін, звісно ж, не розповів. Лише сказав, що «угруповання дозволить забезпечити інтереси безпеки Російської Федерації на південному напрямку в повному обсязі. У ній представлені всі роди авіації: винищувачі четвертого покоління, ударна, штурмова, армійська і транспортна». Швидше за все, якась частина армійської авіації, тобто вертольотів, розміститься на аеродромі в Багерово, що поруч із Керчю. Схоже, від такого сусідства геть не в захваті самі жителі приморського міста. Їм останнім часом дошкуляють ледве не «бриючі» польоти вертольотів того самого «четвертого покоління», що проносяться буквально над дахами їхніх багатоповерхівок.

До речі, три роки тому в такій самій ситуації вже опинялись жителі прилеглого до Гвардійського села Журавльовка Сімферопольського району. Тоді селян на світанку тижнями будили флотські Су-24М, від ревіння турбін яких буквально дрижало все навколо. Навіть корови перестали зранку доїтися (про це тоді повідомляла «УМ»). Голова правління місцевого ПАО «Партизан» і депутат ВР Криму Петро Калин змушений був навіть звертатись до начальства 43-го окремого морського штурмового авіаполку з проханням поміняти графік і маршрут польотів над селом.

Відтепер, після односторонньої денонсації всіх українсько-російських угод щодо ЧФ і Криму, раніше накладеного мораторію Угоди про звичайні сили в Європі 1990 року, ігнорування інших міжнародних документів, руки у кремлівських «яструбів» повністю розв’язані. Вони можуть спокійно діяти на свій розсуд. Власне, вже діють. У тому ж Гвардійському, приміром, 43-й ОМШП  (окремий морський штурмовий авіаполк) остаточно замінено на 37-й зведений авіаполк , до якого увійшли ескадрилья бомбардувальників Су-24М і ескадрилья штурмовиків Су-25СМ. Натомість 43-й полк перемістили у Новофедорівку. Хтозна, які плани у російському Генштабі щодо повернення на півострів старих-нових Ту-22 МЗ, здатних, між іншим, нести ядерні боєприпаси, як і новітні оперативно-тактичні комплекси «Іскандер», які, за деякими даними, вже розмістили на півострові.

Сухопутні «лекала»

Водночас за тими ж радянськими «лекалами» відновлюється і берегова компонента ЧФ, який із 2010 року входить у структуру все того ж Південного військового округу зі штабом у Ростові-на-Дону. До слова, цьому ж округу підпорядковані також усі кримські полки і батальйони особливого призначення внутрішніх військ колишнього МВС України. Нещодавно було повідомлено, що на облаштування містечок 126-ї окремої бригади берегової оборони у селі Перевальному Сімферопольського району і 8-го артполку в Сімферополі російське міністерство оборони виділяє аж 7,2 млрд. рублів. Новостворена 126-та оббо (окрема бригада берегової оборони) — це, по суті, аналогічна українська 36-та бригада, більшість офіцерів і матросів якої на чолі з комбригом — давайте називати речі своїми іменами — зрадили Українській присязі, підписавши контракт із міноборони РФ. Знову ж таки найменування 126-ї, тричі орденоносної Горлівської — теж не випадкове. Такі регалії до 1997 року в складі ЧФ мала дивізія берегової оборони зі штабом у Сімферополі, де нині розмістився штаб берегових військ російського флоту.

8-й ап (артилерійський полк), якому напередодні Нового року командувач берегових військ ЧФ генерал-майор Олександр Остриков вручив Бойовий прапор, «виріс» на фондах 406-ї окремої берегової артилерійської групи ВМС України. Щоправда, нове формування дещо посилили офіцерами і технікою 291-ї окремої артбригади, що донедавна дислокувалась у станиці Троїцькая (Інгушетія). Звідти прибув новий комполку, завезли, за деякими даними, близько 60 одиниць РСЗВ «Торнадо-Г», протитанкових комплексів «Хризантема» і самохідних гаубиць «Мста». Врахуйте, що до цього у частині вже були свої, українські, штатні дивізіони РСЗВ БМ-21 «Град» , самохідних гаубиць «Гвоздика» і причепних далекобійних гаубиць «Гіацинт». Наразі зведені підрозділи 8-го ап, як і 126-ї оббо, несуть чергування на бойових позиціях на півночі Криму, поблизу кордону з Херсонською областю…

Автор цих рядків мав нагоду на місці почути думку самих кримчан щодо посиленої мілітаризації їхньої малої батьківщини. Звісно, народ висловлювався по-різному. Дехто вслід за так званим главою Криму Аксьоновим повторював, мовляв, відтепер нам не загрожуватимуть «правосеки» і «бандери». Іншим просто лячно, надто тим, хто мешкає поблизу військових частин із червоними двоголовими орлами на воротах. Як, приміром, пані Галині з села Побєдне, що межує з військовими аеродромом у Джанкої. За останні двадцять років жінка звикла до тиші на летовищі (колишнього полку військово-транспортної авіації). Проте минулого літа все докорінно змінилось — поночі стали регулярно приземлятись великі літаки, з яких вивантажували якусь військову техніку. Водночас вона бачила, що біля Чонгару, за якихось сорок кілометрів від рідного села, стоять танки і бронетранспортери українців. Тож жінка банально боїться повторення донбаського сценарію. «Я розумію одне, — зізналась автору цих рядків інша співрозмовниця, продавчиня одного з сімферопольських ринків із двома вищими освітами Зарема, — ми всі стали заручниками російської військової бази, всі ці місяці перебуваємо в тривожному очікуванні»...