Незвані гості гірше...

15.01.2015

Біда жене людей із буремного Донбасу в більш тихі та спокійні регіони. Втім, як з’ясувалося, дехто з вимушених переселенців забуває про закони гостинності й починає поводитися як удома. Днями на вулиці Дніпробудівська в Дніпродзержинську місцеві патріотично налаштовані жителі помітили двох порівняно молодих людей за вельми специфічним заняттям. Незнайомці замість сніговика чи якогось казкового героя вирішили прикрасити вулицю сніговою скульптурою у вигляді трьох літер — абревіатури «ДНР». Коли ж чоловіків затримали, виявилося, що вони є переселенцями з міста Ясинувата. В міру віддухопеливши зухвальців, місцеві патріоти здали їх до міліції.

Інша проблема з переселенцями з Донбасу виникла у шахтарському Павлограді, від якого до кордону з сусідньою Донецькою областю — рукою подати. Тут уже зафіксовано низку випадків шахрайства з так званими «адресними виплатами» для біженців із зони бойових дій. Ці гроші в сумі 884 гривні для непрацюючих та 442 гривні — для працездатних мають виплачуватися протягом 6 місяців. І хоча з близько 5 тисяч зареєстрованих на сьогодні у Павлограді переселенців по «адресну допомогу» поки що звернулися 1443 родини, вже знайшлися спритники, які спромоглися отримати навіть ці зовсім незначні суми, не маючи на них права. Вони з підробними документами приїхали до Павлограда зранку, а під вечір, iз грішми, повернулися назад, до Донеччини.

Навчені гірким досвідом перших кроків «адресних виплат», співробітники управління із соціальних питань міста гірників створили спеціальну робочу групу, яка перевіряє, чи справді люди, які отримують від держави гроші, насамперед призначені для оплати оренди житла чи комунальних послуг, є переселенцями.

За даними Управління ООН Верховного комісара у справах біженців, станом на 19 грудня 2014 року на Дніпропетровщині нараховувалося 57 346 біженців, кількість яких тільки за місяць зросла майже на 20 тис. І підстав для зменшення темпів такого вимушеного переселення поки що немає.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>