Драматург європейського мірила

14.01.2015
Драматург європейського мірила

Головний український драматург Розстріляного Відродження та ХХ століття загалом — Микола Куліш. Він належить до авторів, яких повернули із забуття не вчора й не позавчора, проте перевидання все одно швидко розходяться і перетворюються на читацькі раритети. Тож — усі головні п’єси в одному виданні: Микола Куліш, Вибрані твори. — К.: Смолоскип, 2014.

Отож, десять п’єс — «97», «Отак загинув Гуска», «Зона», «Хулій Хурина», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Закут», «Патетична соната», «Вічний бунт», «Маклена Ґраса» — добре дають уявити творчу еволюцію Микола Куліша. Дослухатися його патетики, гумору, філософських і образних експериментів. Найважливішим, як на мене, внеском Куліша в драматургію (і не тільки українську) став особливий дух, у якому поєдналися такий собі протоекзистенціалізм, абсурд і яскрава (тільки не спрощена!) пафосна монументальність образів.

Багато хто з дослідників вважає, що саме Куліш у двадцяті роки виразно провістив майбутній тріумф абсурдизму й екзистенціалізму у світовій літературі й театрі. Це стосується передусім п’єс, які традиційно визнають вершинними — «Народний Малахій» і «Патетична соната». Поетична — але не розм’якла, а струнка — образність, ефектні характери, філософізм і, звичайно ж, теми, що не втрачають актуальність (на те воно й класика). Чого лише вартий сам Малахій — чоловік, що втратив психічну рівновагу від революції та громадянської війни, проголосив себе «народним наркомом» і розпочав «негайну реформу людини». Блукав різними установами, виголошував декрети про поліпшення людини, реформу мови, перенесення столиці, організував утечу психічно хворих із лікарні... Його наївна утопія вийшла в Куліша одночасно божевільна й красива: в реальному житті абсолютно деструктивна, проте несе в собі слід вічного сумовитого потягу до ідеалу. Тож схибнутий чоловік із дудкою, що грає на ній «всесвітню голубу симфонію» та намагається вести за собою розгублених і нещасних людей — образ вельми багатозначний та об’ємний, він має свій сенс за будь-яких суспільних, культурних та інших обставин. Зокрема й у сьогоднішній Україні.

Символізм і розмаїття трактувань на тлі цікавих модерністичних «зсувів» і «вигинів» тексту притаманні й іншим п’єсам Миколи Куліша. Так, «Маклену Ґрасу», написану 1933-го, дехто з фахівців вважає іносказанням трагедії Голодомору. Хоч події й відбуваються в Польщі та ґрунтуються на реальній історії з життя тамтешніх збанкрутілих людей, надто багато настроєвих і концептуальних збігів. А «Патетичну сонату» з її емоційно-орнаментальним розмаїттям алюзій і контекстів узагалі можна читати-трактувати дуже по-різному (у п’єсі є навіть герой-оповідач — рідкісна штука в драматургії, особливо як на ті часи).

Із п’єсами такого непростого та значущого автора, звичайно, краще знайомитися за допомогою коментарів, дослідницьких статей та інших супровідних матеріалів. Усе це широко представлено у «Вибраних творах» (упорядниця Мар’яна Шаповал): примітки з розшифруванням реалій, натяків, із розповідями про різні редакції творів та їхню театральну долю. Й одразу дві передмови з докладною інформацією про біографію Куліша (дуже трагічна доля!), з міркуваннями про його сьогоднішнє значення. І трохи листування. І низка критичних статей, присвячених його творчості. І, нарешті, докладна бібліографія та фотоматеріали. Тож, навіть якщо ви вже читали п’єси цього українського драматурга європейського масштабу, таку книжку все одно краще мати під рукою.