Транзит не зцементуєш

07.09.2004
Транзит не зцементуєш

(Укрінформ.)

За якимось дивним збігом обставин в українсько-російських стосунках збіглися у часі дві значні події. Перша стосується остаточного врегулювання заборгованості НАК “Нафтогаз України” за енергоносії, спожиті упродовж 1997—2000 років. Друга полягає в тому, що сторони нарешті досягли принципової згоди стосовно моделі “Міжнародного консорціуму з управління та розвитку газотранспортної системи України”.

 

Пільговик № 1

Днями голова правління НАКу Юрій Бойко оголосив про закінчення боргової епопеї. Після того, як Газпром передумав брати українські корпоративні облігації навзамін за спожиті енергоносії (його не влаштовувало російське оподаткування), проблему було розв'язано в інший спосіб. Офіційний Київ 8 липня прийняв рішення погасити борг перед Газпромом за рахунок виплати послуг із транзиту російського газу територією України в 2005—2009 роках. На прохання журналістів керівник НАКу днями повідомив деякі подробиці угоди: ставка транзиту становить 1,09 долара за кілометр при ціні газу 50 доларів за тисячу кубометрів. Газпром, у свою чергу, в останній день літа нарешті узгодив з українськими колегами бізнес-схему консорціуму і підкинув грошенят до його статутного фонду (те ж саме зробив НАК, тому що обидва учасники тримають акції порівну 50/50).

Коментарі з цього приводу різні. Скажімо, народний депутат Євген Жовтяк звернув увагу на те, що сума коштів, спрямованих на погашення боргу, становитиме 1,25 млрд. доларів, а не 1,43 млрд., як було визнано при підписанні міжурядової українсько-російської угоди в 2001 році, і не 1,6 млрд.відповідно до балансової звітності Газпрому. Однак, зауважив народний депутат, існує кілька спірних моментів щодо механізму врегулювання проблеми.

По-перше, борг буде погашено за рахунок авансових платежів відповідно до контракту від 21 червня 2002 року, в якому йдеться про транзитні послуги на період 2003—2013 роки. “Очевидно, що умови, які зафіксовано в цьому документі дворічної давнини, є дещо гіршими порівняно з тими, які мали б місце, якби контракт укладали тепер”,— припускає народний депутат. Тодішня угода з'явилася на тлі значної неврегульованої заборгованості, а крім того, у Газпрому ще не виникло проблем із Білоруссю.

По-друге, спосіб списання боргу ставить у кращі умови НАК “Нафтогаз України” порівняно з іншими суб'єктами господарювання. Зокрема, уряд рекомендував Hацбанку звільнити “Hафтогаз України” від обов'язкового продажу 50 відсотків валютної виручки, яка надійде від Газпрому. До того ж ДПА повинна надати Нафтогазу розстрочку на умовах податкового кредиту терміном на 60 місяців зі сплати податку на прибуток.

По-третє, Євген Жовтяк звертає увагу на факт одночасного існування боргу Нафтогазу перед Газпромом та значних прибутків, які показує ця національна акціонерна компанія в останні кілька років (зокрема, в 2003 році її прибуток становив 1,24 млрд. гривень). “З огляду на дуже сприятливі обставини, які створюють Державна податкова адміністрація та Нацбанк для “Нафтогазу України”, виглядає сумнівною вигідність механізму врегулювання боргу власне для НАКу, а отже, потрібно шукати того, хто є реальним споживачем благ від цієї оборудки”, — робить висновок Євген Жовтяк.

Що ж до консорціуму, то він, всупереч анонсам, які пролунали минулого року з вуст Президента Леоніда Кучми, так і залишився замкненою структурою, своєрідним закритим акціонерним товариством “для двох”, куди вхід стороннім заборонено. Але ж іще рік тому повідомлялося, нібито сюди просто-таки рвуться компанії з Німеччини, Італії та Франції. Утім і сьогодні Юрій Бойко підтримує цю версію, говорячи, зокрема, про інтерес до консорціуму з боку німецького Рургазу. Переговори з ним тривають, запевняє голова НАКу. Німеччина, за словами Юрія Бойка, представлятиме у Центральній Європі ринки збуту для блактиного палива, Росія відповідатиме за сировинні ресурси, а Україна — за їх транзит. Минулого місяця НАК надіслав німецькій стороні листа, в якому, як запевнив пан Бойко, розкрив усю інформацію щодо консорціуму і виклав кілька концептуальних моделей його функціонування.

Боржник-інвестор

30 серпня агентство УНІАН поширило повідомлення про те, що Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” направила угорському нафтогазовому концерну Magyar Olaj-es Gazipari Rt. (MOL) заявку на участь у тендері з приватизації його підприємств. Заявку було прийнято. Угорці обіцяли розглянути її з-поміж інших. Юрій Бойко не приховував радісних почуттів з цього приводу. “На даному етапі розвитку “Нафтогаз України” повністю готовий до повноцінного виходу на європейські газові ринки, — урочисто проголосив голова правління НАКу. Він натякнув на перспективу об'єднати потенціал української й угорської газотранспортних систем і згодом створити нові маршрути постачання блакитного палива до країн Центральної Європи.

У зв'язку з цим виникає асаціація з однією вітчизняною потужною структурою, щоправда, недержавною, яка виявила бажання інвестувати кошти у металургійну галузь Польщі та Угорщини. Як відомо, в першому випадку це закінчилося скандалом: свою роль зіграло те, що така експансія не узгоджувалася зі стратегією, за якою планувалося розбудовувати галузь на теренах країни як нового члена Європейського Союзу. Крім того, тій підприємливій і грошовитій структурі натякнули, що мають певні сумніви щодо походження її коштів. Тож наскільки вдасться добитися свого НАКу, враховуючи невдалий досвід попередника?

Утім у цьому сюжеті, можливо, присутня зовсім інша інтрига. Днями агентство “Інтерфакс-АНІ” повідомило, що афільована з ЮКОСом Avery Worldwide Ltd продала угорській MOL Plc 22,5 відсотка акцій компанії Ural Oil & Gas, яка володіє ліцензією на освоєння Федівського нафтогазового блоку в Західно-Казахстанській області (запаси блоку оцінюють у 200 млн. тонн нафти і газоконденсату та у 400 млрд. кубометрів газу). Ще 22,5 відсотка акцій Ural Oil & Gas належать американській First International Oil Corp. (FIOC), рештою володіє фірма Avery, яка виступає оператором проекту. Прес-секретар MOL Беа Лукач тоді ж заявила російській газеті “КомерсантЪ”, що угорська компанія не купила Ural Oil & Gas, а увійшла до консорціуму з розвідки родовища, зобов'язавшись вкласти у майбутні роботи понад 27 мільйонів доларів. Представники російської нафтової компанії відмовилися від коментарів. Не коментує цієї події й українська сторона. Отож залишається відкритим питання, чи не означає це, що, купуючи активи MOL, “Нафтогаз України” намагається таким чином закріпитися на нафтовому ринку Казахстану?

Що ж до ЮКОСу, то, поза сумнівом, його рішення є вимушеним. Доля Ходорковського не надихає вітчизняний бізнес. Та й іноземні інвестори залишають Росію саме у зв'язку зі справою ЮКОСу. Крім того, нафтові компанії у цій країні не зможуть вкладати кошти у свій розвиток через високі податки й обмеженість експортних можливостей. За висновками відомого західного енергетичного агентства Lambert Energy Advisory, які наводить російська газета “Известия”, вже у наступному році це призведе до зменшення темпів приросту видобутку нафти, і прибутки компаній скоротяться вдвічі. При цьому внутрішнє споживання нафти зменшиться. Як зазначає аналітик московського офісу консалтингової компанії Cambridge Energy Research (CERA) Костянтин Коваленко, всі надії російських нафтовиків спрямовуватимуться за кордон, де зростає попит на нафту. А на шляху до цих прагнень лежать нафтомагістралі (зокрема трубопровід “Одеса—Броди”. — Авт.). Тим паче що, як далі зізнаються “Известия”, можливості подальшого розширення Балтійської трубопровідної системи є обмеженими. Експерти, на яких посилаються “Известия”, стверджують, що на тлі високих світових цін російський нафтовий сектор не має якихось довгострокових перспектив розвитку. Чи не варто і нам дослухатися до цієї думки, коли йдеться про майбутнє “Одеси—Бродів”?

Угода до пори до часу

Офіційна Москва воліє закривати очі на невтішні прогнози. За повідомленням керівника Федерального агентства з енергетики Сергія Оганесяна, обсяги видобутку “чорного золота” тепер перевищують найоптимістичніші прогнози. Офіційна Москва у відповідь на те, як на світових ринках зростають ціни на нафту (а добрі наслідки від цього найперше відчуває на собі державна казна), обрала тактику підвищення експортного мита. З 1 жовтня вона, за інформацією міністерства фінансів РФ, досягне рекордного рівня — 89 доларів за тонну. Реакція керівника Нафтогазу пана Бойка на цю новину була досить оптимістичною. “Якщо запровадять таку ставку, ми готуватимемося до жовтневого підвищення цін на нафтопродукти, — зазначив він минулого тижня на прес-конференції, — але маємо намір уникнути різких коливань”. Тим часом ціни жовтневих ф'ючерсних контрактів на нафту на Нью-Йоркській товарній біржі наприкінці минулого тижня знову зросли. Там прогнозують скорочення експорту з Росії та Іраку, повідомляє агентство “Блумберг” і припускає, що зниження поставок iз РФ може бути пов'язано з арештом рахунків ЮКОСу.

Власне кажучи, ситуація щодо забезпечення України газом складається набагато сприятливіше, ніж та, що навколо нафти. Цьому є пояснення. По-перше, Україна сьогодні спроможна самостійно, з власних родовищ видобувати природний газ для потреб житлово-комунального сектору (ним, як відомо, держава опікується в першу чергу, промислові ж споживачі завжди знайдуть спосіб забезпечити себе блакитним паливом). По-друге, наша країна отримує російський газ як плату за транзит. Якщо НАК уже приміряється до виходу з російським газом на зовнішні ринки і бачить себе у майбутньому транснаціональною компанією, то з незалежною “нафтовою” стратегією поки що не виходить. За словами заступника голови партії “Батьківщина” Олександра Турчинова, “режим Кучми-Януковича-Медведчука для самозбереження йде на неприховану конвертацію національних інтересів та незалежності України на підтримку Росії... Роками з бідного, пограбованого й обдертого бюджету країна виділяла кошти, мріючи забезпечити собі економічний маневр та припинити диктат ззовні. І ось тепер, коли наш народ мав у руках ключ до справжньої незалежності, у нас його цинічно відібрали”.

З того часу, як компанія ТНК-БП почала заповнювати нафтопровід “Одеса—Броди” технологічною нафтою, партнери України за проектом “Одеса—Броди”, насамперед Польща, не перестають висловлювати своє розчарування політикою уряду Януковича. Зокрема, відповідну заяву зробив 1 вересня на прес-конференції у Києві Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Марек Зюлковський, наголосивши, що реверсування нафтопроводу не відповідає домовленостям обох країн. Водночас він зазначив, що питання “Одеси—Бродів” залишається постійним предметом консультацій урядів двох країн. При цьому посол зазначив, що Польщу, звичайно, цікавить текст договору між Україною і Росією про транзит нафти на 15 років, який було підписано у Сочі 18 серпня.

Водночас не перестає вражати діловий, так би мовити, прагматизм офіційних представників Укртранснафти. Взяти проблему Босфору. Туреччина на початку цього року припинила проходження судів своїми протоками через велике скупчення кораблів і погані погодні умови. Вона й раніше неодноразово заявляла про неможливість збільшення транзиту нафти цією протокою. Однак нафтоналивні судна з терміналу “Південний” незворушно прямують туди, куди їх не просять. “Проблема Босфору нас не повинна турбувати”, — заявив начальник управління міжнародного співробітництва ВАТ Леонід Нестер. Він заспокоїв: мовляв, коли навантаження Босфору перевищить максимальний рівень, розглядатиметься питання про будівництво нових нафтопроводів, які оминатимуть протоку.

“Я вважаю, що промислової прокачки російської нафти трубою із Бродів в Одесу не буде”, — заявив член парламентського Комітету з питань ПЕК Олекса Гудима. Про неможливість промислової прокачки нафти в реверсному режимі, зазначає він, свідчать не тільки протести турецької влади з огляду на перевантаженість Босфору. На думку народного депутата, нафтопровід “Одеса—Броди” було захоплено російськими політиками, а не нафтовими компаніями. Підписання угоди про реверс — не найгірший варіант розвитку подій, вважає пан Гудима. І додає: “Гіршим варіантом була б ситуація, коли російська компанія “ТНК-БП” разом з Укртранснафтою заповнили українську трубу цементом, тоді було б складно, після президентських виборів, видобувати бетон зі стратегічного нафтопроводу”.