Жодна імперія не вічна

Минулий тиждень завершився однією із найпомітніших подій у літературному середовищі — врученням премії «Книга року ВВС» у готелі на Воздвиженці. До складу журі входили професорка Національного університету «Києво-Могилянська академія» Віра Агєєва, головна редакторка «ВВС Україна» Ніна Кур’ята, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк, письменниця, радник з питань культури ЄБРР Світлана Пиркало і поет Тарас Федюк.

На церемонії нагородження приємно здивував рівнем компетентності в сучасній українській літературі і посол Великої Британії в Україні Саймон Сміт, який вважає премію помітною літературною подією. До гостей він звернувся українською мовою: «Я радий сказати, що прочитав достатньо, щоб визнати, що сучасна українська література в чудовій формі».

До останнього тримали інтригу щодо переможця. Ярослав Мельник, один із фіналістів та минулорічний переможець премії, зауважив «УМ»: «Це відкрита премія, де ніколи не знаєш, хто переможе».

Журі цього року перевагу віддало романові Софії Андрухович «Фелікс Австрія». За три місяці з часу виходу, твір став чи не найактивнішим об’єктом обговорень, дискусій та великої кількості рецензій, а також найочікуванішою прем’єрою цієї осені. Після семирічного мовчання Софія Андрухович написала якісну прозу про Станиславів (колишня назва Івано-Франківська. — Ред.) та складні життєві колізії жителів цього міста на початку ХХ століття. Присмак епохи Австро-Угорщини, яскрава палітра образності, насичений сюжет, продумані до дрібниць описи підкупили авторитетне журі. Про саме такий їх вибір літературні критики почали говорити ще на львівському Форумі видавців у вересні цього року. Авторка зазначила: «Я розумію, що це може видаватись кокетством, коли стільки людей — хто щиро радіючи, хто скептично кривлячись — говорять: «Та це ж було ясно!», але мені не було ясно. Я, м’яко кажучи, далеко не самовпевнена, до того ж — свідома власних недосконалостей. Ніяк не можу припинити дивуватись із того, що моя робота видається цікавою людям. І ціную інших авторів. І вболіваю за них. Як би мені хотілось передати, наскільки я ціную вашу увагу, підтримку, емпатію!».

Головна редакторка ВВС Україна Ніна Кур’ята прокоментувала: «Роман Софії Андрухович привабив суддів ретельно змальованим портретом часів імператора Франца-Йосифа і глибокою психологією наративу. Цей твір є ще одним нагадуванням про те, що кохання часом має руйнівний вплив, а також про те, що жодна імперія не є вічною».

Спражня ж несподіванка, певно й для самої авторки, була в «Дитячій книзі року». Відома ілюстраторка Катерина Штанко, дебютувавши книгою «Дракони, вперед!», стала переможницею. Сама ж вона поділилася з «УМ», що не очікувала не те що на перемогу, а й навіть на те, що ввійшла до «коротких списків». «В Україні — це єдиний книжковий конкурс, об’єктивності якого я довіряю», — додала авторка. Дія самого твору дуже тісно вплітається у близький для ілюстраторки-письменниці часопростір. Блакитну насінинку драконячого дерева герой привозить із Нікітського ботанічного саду — і з неї виростає дракон, який згодом приведе Михася до Карабі-яйли. Катерина родом із Криму, тому непрямі рефлексії мають відгомін сучасного хронотопу. Віра Агєєва назвала книгу відкриттям цього року та додала: «Ми її (Катерину Штанко. — Ред.) знали і любили як ілюстраторку, і тут раптом — дебют, який стає переможним входженням у літературу. Дуже гарний сюжет. Книжка дуже настроєва. Мені шкода, що вона без кольорових ілюстрацій. Вона того варта». Директор Європейського банку реконструкції та розвитку з комунікацій Джонатан Чарльз розповів, що завдяки книжці Каті «тепер ми знаємо, що кожен собака може виявитися драконом, і навіть найзвичайніша дитина здатна на великі речі».