Приперти до стіни

11.12.2014
Приперти до стіни

Ось так виглядає «рів Тарути».

У програмі діяльності Кабінету Міністрів України на 2015—2016 роки, яку презентує Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, закладено видатки на проект «Європейський вал», що його мають побудувати на українсько-російському кордоні протягом 4 років. Коштуватиме «Вал» 8 млрд. гривень. Ця новина йде поряд з іншим повідомленням: Україна демаркуватиме кордон із Росією в односторонньому порядку.

Про стіни та кордони

Слід нагадати, що Україна і Росія домовилися про уточнення та картографування сухопутного кордону ще у 2003 році, але намір залишився на папері. «Росія знову не виконує свої зобов’язання, а спільна російсько-українська комісія так і не приступила до роботи, — заявив минулого тижня Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк під час засідання Кабміну. — Уряд прийняв рішення схвалити проект указу Президента про односторонню демаркацію державного кордону, продовжити відповідні заходи щодо його зміцнення й охорони, а також про реалізацію проекту «Європейського валу».

За даними МВС, Україна не в змозі контролювати понад 200 кілометрів кордону на Донбасі, а всього 2295 кілометрів російсько-українського кордону потребують охорони. За останні кілька років Україна змогла провести демаркацію кордону тільки у Чернігівській області. Однак є суттєва проблема: якщо Україна проведе демаркацію, Крим, Донецька і Луганська області залишаться за кордоном.

З іншого ж боку, українські чиновники заявляють, що при обговоренні заходів щодо зміцнення кордону вони спиратимуться на ту лінію розмежування територій України та Росії, котра існувала до 2014-го, і не визнаватимуть кордонів самопроголошених республік. В такому разі як саме буде організована демаркація кордону на тій-таки Донеччині? Запитань поки що більше, ніж відповідей. І уряд не квапиться з відповідями на них.

Офіційно повідомляється про те, що для реалізації проекту «Європейський вал» буде створено спеціальне агентство. «Ми вже отримали 235 мільйонів гривень від ЄС. І будемо далі працювати із західними партнерами, щоб профінансувати облаштування кордону», — говорить Арсеній Яценюк. Жодних технічних деталей голова Кабміну не повідомляє — а в них, як відомо, ховається диявол.

А як же Коломойський?..

Улітку цього року свій варіант захисної споруди запропонував олігарх і «губернатор» Дніпропетровщини Ігор Коломойський. «Стіна Коломойського» була розписана у пресі до найменших дрібниць: довжина загорожі мала становити 1920 км, вартість проекту — 100 мільйонів євро, тривалість спорудження — 5-6 місяців. Споруда представляла б собою зварну оцинковану сітку двометрової висоти плюс колючий дріт. Із додаткових засобів захисту передбачали електричний струм, пущений по паркану. Плюс протипіхотні міни. Уздовж усієї загорожі мали бути обладнані пости спостереження з сигнальними ракетами тощо.

«Стіна Коломойського» мала й свого «предка». Ним став так званий «рів Тарути» — смуга чотириметрової ширини і двометрової глибини уздовж сухопутного кордону по східній межі Донеччини. Якщо стіна так і лишилась проектом, то рів устигли викопати — як повідомлялось, «організаційними зусиллями і за кошти Сергія Тарути».

Проект, про який говорить Яценюк, коштуватиме у 4 рази дорожче за стіну Коломойського, бо з урахуванням теперішнього курсу євро обійдеться приблизно у 400 мільйонів євро. Натомість і будівництво його триватиме у вісім разів довше. Що гірше, а що краще — визначити неможливо, оскільки, повторимось, жодна технічна деталь «Європейського валу» широкому загалу не відома.

Зате відомо, що зборам коштів на нього передуватиме створення «окремого державного агентства», фінансування якого залежатиме здебільшого від надходжень із-за кордону. При цьому неясно, який відсоток спонсорських коштів осяде у згаданому «державному агентстві», оскільки надвисока корупція — це поки що єдине, чим може «похвалитися» Україна.

Що стосується «стіни Коломойського, то там значну частину фінансування інженерних робіт брав на себе благодійний фонд «Дніпро-1» (створений на підтримку української армії), іншу частину збиралася внести Дніпропетровська ОДА. Зупинка була лише за згодою на реалізацію такого проекту Верховного головнокомандувача України, себто Петра Порошенка. Але той, судячи з розвитку подій, так її і не дав.

Критика проекту

У червні цього року, коли мас-медіа кинулись обговорювати ідею Коломойського, експертне середовище було налаштовано здебільшого критично. Захисником стіни виступав підлеглий дніпропетровського «губернатора» — заступник голова ОДА Борис Філатов. «Це не буде така ж потужна захисна споруда, як, наприклад, в Ізраїлі. Це також не означає, що «стіна» має вирішити всі проблеми на кордоні. Але це одна з частин комплексного питання захисту державного кордону України», — говорив Філатов.

А от помічник голови Державної прикордонної служби Сергій Астахов зазначав таке: «Що стосується ініціативи, то вона дуже цікава і перспективна. Але в даний час реалізувати її дуже складно». Деякі ділянки кордону обстрілюються з мінометів і гранатометів, і тому необхідно спочатку зафіксувати кордон як українську територію, а вже потім удосконалювати її охорону. «Як тільки це буде зроблено, можна говорити про якісь ініціативи». Також, на думку Астахова, сума коштів буде як мінімум у десятки разів більшою, ніж озвучена.

Коментував проект і колишній Прем’єр-міністр України, колишній міністр оборони та голова СБУ Євген Марчук: «Якщо вже закривати кордон, то по-сучасному, з використанням новітніх технологій. При цьому потрібно значно збільшувати чисельність особового складу Прикордонної служби. Крім того, прикордонників потрібно по-новому навчати. Потрібно повноцінне, в тому числі й інженерно-технічне, облаштування кордону. З добре розвиненою і технічно оснащеною розвідкою. При абсолютно новому жорсткому контррозвідувальному режимі у прикордонній зоні. А це дуже і дуже дорого».

Засумнівався у потрібності загорожі полковник запасу, екс-голова УБОПу Михайло Притула: «Від танків, від літаків цей кордон буде малоефективним. Окремий танк туди не залізе, а якщо будуть іти проривом, то підуть інженерні машини розгородження, які зруйнують цей паркан дуже швидко. Існують історичні приклади неефективності таких споруд із минулого століття. Це і Лінія Маннергейма, яка відділяла Фінляндію від СРСР. У сороковому оборону на Карельському перешийку таки прорвали. І величезний шмат Фінляндії Сталін забрав. Або чотиристакілометрова лінія Мажино, яку Франція побудувала на кордоні з Німеччиною. Німці її просто обійшли і через тиждень були в Парижі. Приклад успішного будівництва — ізраїльська стіна з Палестиною. Першу частину, сімсоткілометровий бар’єр, зводили 10 років. І коштував він мільярди доларів. Але ця стіна — не проти армій. А проти вилазок терористів. В Ізраїлі це розуміють, а як захист від вторгнень створюють не стіни, а більш сильну армію».

Світовий досвід

До речі, якщо вже проводити деякі аналогії — і не лише історичні, а й сучасні, — то стіна в Ізраїлі — це перше, що спадає на думку. Її загальна довжина 850 км, будівництво почалося у 2002-му й ведеться по цей день. Це досить складна фортифікаційна споруда, ширина котрої на деяких ділянках становить 60—70 метрів. Перед стіною натягнений колючий дріт, проходить рів; безпосередньо сама бетонна стіна сягає 6-8 метрів заввишки, оснащена вона електронною системою сигналізації. По інший бік попід стіною проходить дорога, обгороджена колючим дротом. Для переходу існують КПП — для тих, хто має перепустки і скористається ними до 22-ї години.

Замисел такої стіни в Ізраїлі виношували тривалий час, майже з початку заснування єврейської держави у 1949 році. Однак лише з посиленням арабсько-ізраїльського протистояння у 2000-2001 роках ідея ця почала втілюватися. Будівництво стіни є об’єктом критики як із боку палестинців, які називають цю споруду «стіною апартеїду», так і з боку деяких міжнародних організацій, що вказують на порушення прав людини, експропріацію земель, незручності для палестинців тощо. Зате ізраїльтянам їхня стіна подобається — більшість населення єврейської держави споруду схвалює. Що ж до звинувачень у порушенні міжнародних законів, то Ізраїль стверджує, що юридичний статус Західного Берега досі залишається невизначеним, і тому Ізраїль не має жодних правових обмежень у побудові стіни.

Ізраїльська споруда не є унікальною. Крім неї, існує також стіна на кордоні Ірану та Пакистану, зведена у 2004-му та призначена для боротьби з наркоторгівлею. Ще є так звана Аризонська стіна на кордоні США та Мексики. Вона має 3141 км завдовжки, оснащена камерами спостереження тощо. Свого часу штат Аризона самостійно вирішив питання щодо будівництва стіни. Поки у США тривали дискусії щодо проблеми нелегалів, аризонці вже будували свою стіну. Її призначення — зупинити потік нелегальних емігрантів.

Нарешті, ще одним прикладом роз’єднувального паркану слугує «Лінія контролю» між Індією та Пакистаном. Лінія була проведена по колишньому князівству Джамму і Кашмір — вона не визнана юридично, але де-факто є кордоном. Спочатку її називали «Лінія припинення вогню», бо, власне, слугувала вона запобіганню військового конфлікту. Втім, історія дійсно доводить, що подібні споруди не є вирішенням проблеми. «Лінія контролю» існувала без проблем із 2008-го по 2013-й. Нинішнє загострення відносин між Індією та Пакистаном загрожує порушити крихкий статус-кво уздовж так званої «Лінії контролю» і зруйнувати саму стіну.

Чим стане український «Європейський вал» — покаже час. Наразі головне завдання — зібрати кошти на проект і (що також не менш важливо!) прослідкувати, аби їх витратили за призначенням.