Міць силової турбіни

Спроба номер п’ять

За даними МАГАТЕ, дефіцит ядерного сегмента світового ринку електроенергії на сьогодні становить близько 300 ГВт. Аби вирішити цю проблему, до 2030 року в різних країнах буде зведено майже 400 нових енергоблоків. Великі енергомашинобудівні корпорації наразі ведуть жорстку боротьбу за право взяти участь у цих процесах. Скажімо, російський «РОСАТОМ» амбітно замахнувся одразу на 50 відсотків ринку і вже тепер отримав пакет замовлень на будівництво 24 енергоблоків, що у грошовому еквіваленті становить близько 100 мільярдів доларів. Натомість Україна, маючи не менш потужний енергомашинобудівний потенціал, поступово здає всі свої позиції, втрачаючи навіть багаторічних партнерів.

Одна з причин відвертого провалу — відставання від міжнародних тенденцій, які диктують моду на «продукт під ключ». У випадку з цією галуззю йдеться замалим не про повномасштабну електростанцію з цілісним комплексом високотехнологічного обладнання, для якого сучасні транснаціональні корпорації пропонують звести навіть будівельні стіни. Україна теж володіє подібними технологіями, але через господарську та відомчу розрізненість підприємств не може вийти на ринок з єдиним «магазинним» продуктом. Саме тому, за словами фахівців, вітчизняна галузь назавжди залишиться на узбіччі цього ринку, якщо нарешті не об’єднає виробничий потенціал під брендом «Укратоменергомаш». Йдеться про державний вертикально інтеграційний виробничий холдинг. Його центром може стати харківський ВАТ «Турбоатом», навколо якого об’єднається ціла низка суміжних заводів, фінансових та наукових установ, здатних обслуговувати енергомашинобудівну галузь. «Нам не треба вигадувати свій велосипед. Усе вже давно відомо. Треба лише взяти і нарешті це зробити», — запевняє розробник програми такої інтеграції, колишній директор харківського ВАТ «Турбоатом», академік Євгеній Бєлінський, озвучуючи при цьому попередню суму можливих дивідендів. За його підрахунками, реалізація проекту приверне увагу інвесторів і допоможе отримати замовлення на суму 10—12 мільярдів доларів. У результаті на підприємствах холдингу з’явиться до 500 тисяч додаткових робочих місць, а держава отримає ріст ВВП на 15—20 відсотків.

Ідея створення в Україні подібного консорціуму не нова, тому, на думку розробників програми, важливо врахувати помилки попередніх спроб і нарешті довести почату справу до кінця. Уперше серйозно заговорили про ітеграцію виробничих гігантів галузі у 2005-му, коли два харківськi підприємства не змогли вчасно виконати контракт на постачання продукції до Індії. Тоді розгорівся справжній скандал. Адміністрація «Електроважмашу» звинуватила «Турбоатом» у тому, що, будучи генпідрядником, той заключив вигідний для себе, але завідомо програшний для партнера контракт. Погасити розбурхане полум’я вдалося лише завдяки втручанню чиновників місцевого та державного рівня, але репутація була серйозно підірвана. Тоді й з’явилося переконання, що, працюючи в єдиному концерні, подібних непорозумінь можна було б уникнути.

Менше, ніж через рік, «Укренергомашпром» з’явився на папері, завдяки спеціальному розпорядженню Кабміну, очолюваного Юрієм Єхануровим, але так і не був створений у реальності: для того, щоб заблокувати процес об’єднання, вистачило зусиль усього лише одного з акціонерів «Турбоатома». А ще через рік уряд, який уже очолював Віктор Янукович, узагалі відмовився від ідеї енергомашинобудівної корпорації, включивши турбінний гігант до складу концерну «Укратомпром». У цьому об’єднанні «Турбоатом» не затримався довго, оскільки знову ж таки через рік уряд уже Юлії Тимошенко ліквідував атомний держконцерн як недоцільний i повернувся до ідеї створення «Укренергомашу». «Але даному рішенню через складну політичну ситуацію, протиборство в коаліційному уряді, ворожі дії російських конкурентів і злочинні дії Фонду держмайна реалізуватися теж не дали, — каже Євгеній Бєлінський. — Зараз треба негайно повернутися до цієї ідеї знову, бо Україна ризикує не лише втратити свою нішу на міжнародному ринку, а й сама може залишитися без електроенергії. Обладнання на наших ТЕЦ уже зносилося майже на 75 відсотків. А реакторам деяких атомних станцій залишилося жити не довше дев’яти років. Крайня межа — 2025-й. Треба негайно щось будувати, а щось замінювати. Але, на жаль, зараз про це ніхто не думає. Ми невідворотно наближаємося до повного енергетичного колапсу».

На війні як на війні

Дані цієї вбивчої статистики змушують фахівців дещо по-іншому проаналізувати той факт, що Україна, маючи високий енергомашинобудівний потенціал, лишилася без вигідних замовлень. «Після розпаду Союзу нам у спадок дісталося унікальне підприємство — ВАТ «Турбоатом», мажоритарним власником якого є держава, — каже Євгеній Бєлінський. — Але, на жаль, за потурання Фонду держмайна і через відсутність державного контролю, навколо заводу почалися ігрища, мета яких — знищення флагмана «Укренергомашбуду». Відбувається це вочевидь не без активної участі російських спецслужб, мета яких вибити Україну зі світового енергомашинобудівного ринку як прямого конкурента їхніх корпорацій. Частково вони вже досягли своєї мети. Про це свідчить той факт, що нинішнє керівництво підприємства за ширмою з дутих економічних показників приховує реальні обсяги падіння виробництва. Тобто назовні все виглядає ніби добре, а насправді, реалізуючи продукцію підприємствам, що пов’язані з «посередниками» чи «агентами» російської розвідки, «Турбоатом» свідомо втратив свої позиції на міжнародному ринку на користь сусідньої ядерної монополії — ВАТ «Силові машини».

Підігрують конкурентам, схоже, і посадовці найвищого рівня. Скажімо, росіянам було продане унікальне підприємство «Енергомашспецсталь», що випускає заготовки для виробництва ядерних реакторів і обладнання для теплових електростанцій. Замінника цієї продукції в України немає, тому доводиться стояти у черзі, переплачувати втридорога, а то й узагалі замовляти комплектуючі за кордоном, оскільки економічну складову війни, розв’язаної Росією проти України, ніхто не відміняв. «Усе це свідчить про те, що в сусідньої Федерації є план позбавити Україну всіх виробництв цієї галузі, — припускає Євгеній Бєлінський, — встановивши таким чином технологічну ядерну гегемонію на всьому пострадянському просторі, на Сході, в Азії, а також на частині Європи. Цей план — шлях до світової енергетичної експансії, у якому закладено фундамент стратегічної доктрини РФ на найближче десятиріччя».

Наше під чужим брендом

Україна займає шосте місце у світі і перше в Європі за розвіданими запасами урану, володіє унікальними родовищами цирконію, має розвинуту дослідно-промислову і технологічну базу атомної енергетики, але при цьому й досі не створила самостійні виробничі цикли на своїх АЕС. Сенсаційна новина про те, що наші атомні станції, які виробляють 53 відсотки від загальної кількості вітчизняної електроенергії, можуть через непорозуміння з Росією невдовзі залишитися без ядерного палива, вкотре нагадала про тотальну залежність галузі від зарубіжних монополістів.

Викликає багато запитань і сам механізм такого співробітництва. За цією схемою Україна постачає російській компанії «ТВЕЛ» найцінніше — уран. Та відправляє сировину для переробки у Швецію, після чого продає Україні готове ядерне паливо за космічною ціною. Невже не можна зі шведами співпрацювати напряму? До Росії наші атомні станції відвозять також відпрацьоване паливо, де його регенерують за спеціальною технологією і знову продають нам утридорога. І в першому, і в другому випадку йдеться про складові повного ядерного циклу, над створенням якого українські атомники б’ються ще з 90-х років, оскільки монопольну залежність від одного постачальника можна віднести до питань національної безпеки. «В Україні треба продовжити будівництво заводу з переробки ядерного палива, — переконаний Євгеній Бєлінський. — Такий проект було вже почали реалізовувати у Жовтих Водах, де є родовище урану. Заклали фундамент і навіть приступили до зведення стін, але будівництво зупинилося. Розконсервувати його треба просто негайно! Так само назріла потреба і в будівництві власних реакторів для АЕС, оскільки термін експлуатації діючих наближається до критичної відмітки. Та й навіщо купувати десь, якщо наш «Енергомашпром» має усе необхідне для виробництва обладнання такого класу».

За словами Євгенія Бєлінського, провідні спеціалісти-атомники вже розробили «Програму розвитку ядерного енегомашинобудування України», де враховані всі ці нюанси, закладена концепція ядерної та енергетичної безпеки і розписано механізм проектування і виготовлення сучасного вітчизняного ядерного реактора. Інтеграційним та інтелектуально-технічним центром реалізації цих проектів теж може стати ВАТ «Турбоатом», запросивши до співпраці вітчизняних та зарубіжних фахівців галузі, енергомашинобудівні підприємства різних форм власності, а також фахівців iз проектування і виробництва ядерних реакторів.