Прем’єрський шанс

17.10.2014
Прем’єрський шанс

Більше третини українців воліють і надалі бачити Арсенія Яценюка Прем’єр-міністром України.

Від того, як виборці проголосують 26 жовтня, залежить не лише персональний склад Верховної Ради, а й прізвище наступного Прем’єр-міністра.

Згідно з Конституцією, процедура формування уряду така. Після обрання нового складу Верховної Ради та формування коаліції чинний Кабінет йде у відставку і формується новий. Зрозуміло, що своїх представників до уряду делегують найбільші фракції, які на виборах отримали найчисельнішу підтримку громадян.

От, наприклад, взяти лідера перегонів — Блок Петра Порошенка. На президентських виборах українці дали Петру Олексійовичу безпрецедентний кредит довіри — 55% голосів. Це дозволило йому перемогти у першому турі. Оскільки між президентськими і парламентськими виборами пройшов досить короткий проміжок часу, цей електоральний запал ще не розгубився. Отже, БПП може розраховувати на значну підтримку і 26 жовтня.

До чого він, власне, і закликає виборців. Пересічні українці не замислюються, чому їх так агітують голосувати саме за цю політичну силу. Але Президент і його команда добре знають, про що йдеться. Главі державі конче потрібно мати свою більшість у парламенті. Цим грішили всі українські президенти: їм кортіло, аби Верховна Рада була «ручною» і слухняною.

Але рiч не тiльки в цьому. Порошенку потрібно, аби наступна коаліція формувалася на базі його політичної сили. І щоб саме він вирішував, хто очолить наступний уряд. Якщо це справді буде так, то Прем’єр-міністром може стати хтось iз найближчого оточення Президента. Або Віталій Кличко як перший номер списку Блоку Петра Порошенка, або Володимир Гройсман як давній соратник глави держави.

Віталій Кличко — звичайно, всесвітньо відомий спортсмен, якого українці поважають за те, що прославив Україну блискучими перемогами. Але у царині політики у нього поки що таких фантастичних результатів немає. З третьої спроби Кличку вдалося стати мером Києва. Але кожен його публічний виступ закінчується розбором на кумедні цитати. Чого варта лише така: «щоб холодна вода стала гарячою, її треба підігріти». Крім того, у пана Кличка явно «кульгає» теоретична підготовка і немає бодай базових знань, необхідних і для посади мера, і, тим більше, Прем’єра.

Президент, звичайно, бачить усі ці недоліки Кличка. І хоча подейкують, що він обіцяв йому прем’єрську посаду в обмін на відмову балотуватися на президентських виборах, вочевидь, його вибір впаде на когось іншого. Наприклад, на віце-прем’єра Володимира Гройсмана. Він — колишній мер Вінниці і добрий друг Порошенка. В уряді, в основному, перебував у тіні Арсенія Яценюка і нічим особливо не відзначився. Тому яким Прем’єром він буде — сказати важко.

Зате можна з упевненістю сказати, якою на цій посаді буде, наприклад, Юлія Тимошенко. Теоретично це можливо, адже «Батьківщина» теж належить до фаворитів передвиборчої кампанії. Отже, ми знову матимемо справу з обіцянками «усім — усе», непослідовними революційними кроками та незрозумілими кадровими рішеннями.

Можна також здогадатися, яким Прем’єром буде Олег Ляшко, якщо Радикальна партія набере стільки голосів, що зможе диктувати свої умови при формуванні уряду. Лідер РПЛ — відомий майстер епатажу та театральних ефектів, улюбленець народу. Зрештою, відомий російський клоун Володимир Жириновський подібними витівками собі кар’єру зробив і вже кілька десятиліть тримається у політиці. Але чи годяться такі речі для посади Прем’єра? Вочевидь, тут потрібні інші якості: глибокі макроекономічні знання, вміння розмовляти з інвесторами, мати зв’язки у західних інституціях. Усього цього пан Ляшко не має. Не дивно, що лише 4% хочуть бачити його у кріслі голови уряду. Тим часом, голосуючи за партію Ляшка, виборці суттєво збільшують його шанси очолити Кабмін.

Натомість за чинного Прем’єр-міністра готові «підписатися» майже 38% українців. І понад 60% заявили, що довіряють йому. Нічого дивного в цьому немає, адже він вигідно відрізняється від усіх попередників. По-перше, незважаючи на вибори, не обіцяє манни небесної: підвищення соціальних платежів та інших благ. По-друге, не побоявся взяти відповідальність за країну, не дивлячись на дуже складну ситуацію в економіці. По-третє, попри всі перешкоди, включаючи події на сході та впертість нинішнього складу Верховної Ради, намагається проводити реформи. Зокрема, розробив і домігся антикорупційного пакету законів, суттєво зменшив енергонезалежність країни, послідовно рухає країну до Європи. До речі, членом ЄС, за задумом Яценюка, Україна має стати до 2017 року. Мабуть, варто дати йому шанс втілити цей амбітний задум у життя і підтримати на виборах його «Народний фронт».