Дизайн для землеробства

Пустеля або Рай

Тут розводять гриби і рідкісні рослини, які, за правилами, не можуть рости у горах на висоті 1500 метрів над рівнем моря: вишню, черешню, лимон, ківі і виноград. На думку Хольцера, виробництво продовольства, яким світ займається сьогодні, безглузде: надто багато витрачається енергії, це вкрай неефективно. Ось як він охарактеризував ситуацію в класичному сільському господарстві на одному із семінарів за участю представників пострадянських країн: «Я уважно спостерігаю за тим, як розвивається світове сільське господарство. Мені траплялося бувати в Україні та Росії. І ось що я бачу: виробництво продовольства ведеться в постійній боротьбі та протистоянні. Людина протистоїть не тільки природі, винищуючи види рослин, тварин, комах, що перешкоджають його цілям, а й людині. Люди протистоять один одному, перебуваючи в жорсткій конкуренції. Одна з найстрашніших бід сучасного рослинництва — монокультурність. Надмірна централізація, надмірна експлуатація земель, надмірне застосування хімічних препаратів. Монокультурність — це не співпраця людей і природи, а протистояння. Один проти іншого. Хтось хоче вирощувати тільки ріпак, хтось — тільки кукурудзу. Сьогодні світ потребує людей, образ мислення яких співзвучний природі. Потрібно навчитися «читати природу», розуміти її мову і закони».

Пермакультура як бренд

Система Зеппа Хольцера отримала назву «пермакультура» («перманентне сільське господарство»). За енциклопедією, це — система проектування і створення життєздатних середовищ, які оточують людину. Перші свідчення про практику пермакультури як системного підходу, зафіксовані в 1960 році. Біогеограф iз Тасманії Білл Моллісон представив пермакультуру як систему дизайну, мета якого полягає в організації простору, займаного людьми, на основі екологічно доцільних моделей, стосовно не тільки вирощування їжі, а й будов, інфраструктури, всіх компонентів навколишнього світу. До подібного висновку дійшов і практик природного землеробства Масанобу Фукуока в Японії. Рослини перебувають у природному симбіозі й не потребують підгодівлі, поливу, засобiв захисту. Птахи і тварини також беруть участь в екосистемі господарства: вони живуть на природі (у спеціально підготовлених місцях) і самостійно харчуються. Завдяки цьому економиться велика кількість сил і засобів. А продукція господарства — екологічно чиста і найвищої якості.

Принципи пермакультури фокусуються на розумному проектуванні маломасштабних інтенсивних систем, які є ефективними щодо вкладеної праці і використовують біологічні ресурси. Основою пермакультури є дизайн як взаємозв’язок компонентів. Тому в основі системи — не вода, земля, дерево, чагарники або тварини самі по собі, а те, як ці речі з’єднані між собою. Дизайн Хольцера надзвичайно продуктивний. Він широко використовує пастки для тепла, високі плоскі гряди для захисту від вітру, поглиблення для накопичення вологи. Основа всього — вода. Тому господарство Хольцера терасоване, що перешкоджає вимиванню дощами корисних речовин із ґрунту. Система ця передбачає максимальне відновлення природного ландшафту, тому організовуються пагорби, кратери, поглиблення, як це зазвичай буває в живій природі. У такому ландшафті відновні сили природи починають працювати на повну силу. У своєму господарстві Зепп організував 72 ставки. В низинних місцях влаштовані поглиблення для збору дощової води, по трубопроводах вона надходить у водойми. Нехитрі механічні пристосування забезпечують викиди води і створюють тиск у системі. Завдяки цьому тиску приводиться в дію генератор, який забезпечує електрикою все господарство. Але, звичайно, найважливіше те, що в підсумку створений багатозонний мікроклімат. Зокрема, Хольцер домігся того, що в сонячні дні вода ставків відбиває промені й відкидає їх на схил, де недостатньо сонця, вирішена проблема вологи (ні овочі, ні зернові, ні фруктові дерева в господарстві Хольцера не вимагають поливу). При організації ставків Хольцер керувався принципами природи: ставки не повинні мати правильну форму. Вони повинні бути абсолютно такі ж, як природні водойми, — з уступами, нерівностями. Тоді, вважає Хольцер, усе зроблено правильно. Він також вважає, що велику роль у системі відіграють камені (ґрунт не повинен бути очищеним від них): при нестачі тепла камені, нагріваючись, покращують температурну ситуацію в ґрунті, а в період засухи під камінням зберігається волога. Камені присутні й у ставках. Великі, аж виступають iз води, вони тут виконують ту ж функцію: нагріваючись, роблять теплішою холодну гірську воду. До речі, спочатку воду для своїх ставків Хольцер просто купив, достатніх джерел на території не було. Зараз ставки Хольцера — частина виробничої бази. В них мешкають форель, коропи, щуки, 30-кілограмові соми. Риба, вирощена в природних умовах, без комбікорму, звичайно, відрізняється винятковими смаковими якостями і користується попитом. Коментуючи зауваження про неможливість створення ставків в умовах, де випадає 450 мм опадів, а випаровування становить 700 мм (це було питання якраз українського аграрія), Хольцер сказав, що це робота фахівця. Іншими словами, треба вміти це робити.

Як саме — можна дізнатися, відвідавши цілорічні семінари Хольцера просто в його австрійському господарстві. Контакти доступні в інтернеті для всіх бажаючих.