Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Перший інцидент навколо Інституту світової економіки і міжнародних відносин виник іще під час Революції гідності. У листопаді 2013 року Національна академія наук України вирішила ліквідувати цю установу, пояснивши це тим, що було виявлено численні порушення в її бюджетно-фінансовій діяльності. Проте в січні 2014 року тоді ще Прем’єр-міністр Микола Азаров вирішив відновити роботу інституту, перейменувавши його на Центр світової економіки та міжнародних відносин. Приміщення ж новоствореній установі довелося ділити з Інститутом всесвітньої історії НАНУ, в будівлі на столичній вулиці Леонтовича, 5.
«Відновлення Центру світової економіки та міжнародних відносин відбувалося під тиском тодішньої влади. Усі ті дії були незаконними. Оскільки це було офіційне доручення Азарова, НАН України просто не могла не виконати наказу. На запитання працівників, навіщо виділяти кошти на установу, від якої державі немає особливої користі, відповіді ніхто не надав», — розповідає «УМ» голова ліквідаційної комісії Центру світової економіки та науковий співробітник НАН України Тетяна Метельова.
Після зміни влади ліквідаційна комісія за наказом Національної академії наук відновила свою роботу. У розмові з її працівниками «УМ» дізналася кілька моментів щодо не зовсім законного функціонування відновленої з подачі Азарова структури.
За словами директора Інституту всесвітньої історії Андрія Кудряченка, на сьогодні ліквідаційна комісія має на руках лист від Міністерства фінансів, у якому зазначено, що Центр світової економіки був створений незаконно і не проходив усіх належних для цього процедур. «Тому президія Академії наук 2 липня винесла постанову про ліквідацію Центру. А ми, у свою чергу, почали виконувати доручення. Зараз немає тиску на академію з боку влади, є позиція Кабміну про заборону створення нових бюджетних організацій і виділення їм фінансування. І ми зобов’язані ліквідувати цю установу», — наголошує Кудряченко.
Проблема ж полягає в тому, що працівники Центру світової економіки звільняти приміщення категорично відмовляються. За офіційною інформацією, у штаті їх налічується 48 осіб. Проте, за словами Тетяни Метельової, на роботу з’являється лише п’ятеро, хоча заробітну платню нараховують на всіх .
«Протягом трьох місяців ми не можемо поспілкуватися ні з працівниками Центру, ні з керівництвом. Їх не те що на робочому місці не буває — навіть у телефонному режимі поговорити не можемо. Вони відмовляються спілкуватися, вважаючи нас ворогами», — розповідає пані Тетяна.
Парадоксом у цій ситуації є те, що деякі працівники Центру, за словами Метельової, вже кілька місяців... відмовляються отримувати зарплату. Згідно з даними бухгалтерії, невиплачених коштів накопичилося вже 600 тисяч гривень. Відповідно, з них не здійснюються належні відрахування до бюджету, борги установи зростають. «Невиплата зарплати — це значне порушення трудового законодавства. На цій підставі установу «банкрутять», і якби за нею був закріплений будинок, його б виставили на торги. Думаю, на це і розраховують. Ця схема пророблялася ще в 2013 році. І за нею тоді стояли ті самі особи, що й зараз», — вважає голова ліквідаційної комісії.
У Центрі світової економіки та міжнародних відносин, зрозуміло, ситуацію оцінюють зовсім інакше. «УМ» вдалося поспілкувалася із вченим секретарем Центру Миколою Зименком, який попередив, що заяви Метельової та Кудряченка працівники установи оскаржуватимуть у суді, а будівлю залишати не збираються.
«Усе, що говорять в Інституті всесвітньої історії, — брехня і нісенітниця! — заявив Зименко у відповідь на прохання прокоментувати викладені вище звинувачення. — Деякі працівники справді не можуть потрапити на свої робочі місця, оскільки директор Інституту всесвітньої історії Андрій Кудряченко не передає нам кімнати для роботи. Тому не всі мають змогу працювати».
Сам Кудряченко запевняє, що кожен охочий може будь-якого дня прийти в Інститут і перевірити, чи справді він когось не допускає до робочого місця.
Широкого розголосу конфлікт між двома інститутами набув після того, як 22 вересня о 22-й годині до приміщення увірвалося два десятки людей. Не представляючись, вони, за словами працівників Інституту всесвітньої історії, грубо виштовхали охорону. Коли ж на виклик прибула міліція, невідомі заявили, що вони — нові працівники охорони Центру світової економіки.
Натомість учений секретар Центру переконує, що цих людей найняли саме їхні опоненти: «Ми ніякого стосунку до цієї охорони не маємо. І більше скажу: наступного дня ми були змушені наймати ще свою охорону, оскільки працювати за таких умов просто неможливо, — наголошує Микола Зименко. — Тому ми працюємо над тим, щоб усіх винних було притягнуто до відповідальності. Уже відкрито кримінальні провадження».
Тим часом Тетяна Метельова розповіла «УМ», що після інциденту вона мала розмову з одним із міліціонерів, який пояснив: працівники міліції нічого зробити не можуть, оскільки певні особи з міського управління міліції в Києві зацікавлені у цій справі.
Цікаво, що 16 вересня за схожим сценарієм до будівлі увірвалося близько 50 осіб, які вимагали надати їм приміщення, назвавши себе біженцями з Донбасу. «Вони навіть залишили письмове звернення до президії Академії наук. А на чолі цієї групи були голова незалежної профспілки гірників Донбасу Микола Волинко, який довгий період співпрацював із Миколою Зименком, та колишній чоловік Лілії Подкопаєвої Тимофій Нагорний. От останній біженець, думаю, найбільше потребує житла», — іронізує пані Тетяна.
Упродовж тривалого періоду тісний зв’язок із Центром світової економіки мав колишній голова Держкомзему Олег Кулініч — людина, яка працювала у владі Віктора Януковича, а згодом і очолила Центр. За словами Тетяни Метельової, ще в липні 2014 року пан Олег отримував гроші з Центру світової економіки. При тому, що на той час уже там не працював. На думку працівниці Інституту всесвітньої історії, за цими подіями стоїть команда Януковича, а «патронує все це академік Володимир Семиноженко, колишній керівник Партії регіонів, радник Азарова, який був одним з ініціаторів створення цього закладу. І, до речі, зараз балотується до парламенту».
Працівники Центру запевняють, що без їхньої установи повноцінне функціонування держави просто неможливе. «У нас підготовлено безліч аналітичних матеріалів для вищого керівництва країни, але ми не можемо їх запровадити, оскільки нам цього не дозволяють і блокують нашу роботу. Якщо керівництво країни не зрозуміє, що Центр світової економіки та міжнародних відносин — це єдина в Україні установа в напрямі національної безпеки та політологічних досліджень, то рішення у складні моменти для країни будуть дуже непростими», — наголошує Микола Зименко. І, у свою чергу, висловлює думку, що в цьому конфлікті зацікавлені посадовці Національної академії наук.
Інститут всесвітньої історії вже звернувся до суду, прокуратури та органів внутрішніх справ і очікує результату. «Усі події навколо будівлі на Леонтовича, 5 вказують на те, що представники колишньої влади просто не хочуть розлучатися з ласим шматком нерухомості у столиці, який, на їхню думку, має належати саме їм», — переконаний директор Інституту Андрій Кудряченко.
Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>
Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>
Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>
Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>
Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>
Її викрадали, судили, 116 днів вона провела в СІЗО, де жінку ледь не вбили, та й досі її залякують. Ситуація, в яку потрапила львів’янка Галина Донець, здається неймовірною, проте таке може статися чи не з кожним. >>
