Герой у теплих обіймах. (з сайта oblrada.sumy.ua.)
Це була перша для міста масова зустріч бійців, які повернулися з воєнного Донбасу. Сімдесят прикордонників місяць охороняли рубежі Луганської області. Є поранені, але всі повернулися живими. І вже, здається, лише за це люди готові їм дякувати й аплодувати.
Приїзд трохи затримувався, а сумчан на площі Незалежності все прибувало. Квіти, кульки, плакати, прапори — так зустрічають героїв.
Трохи стомлені чеканням, не можуть втриматися біля мами двоє дітей у вишиванках, тож починають бігати площею. Їх зупиняє кореспондент телебачення, щоб узяти інтерв’ю, і старший брат чинно повідомляє, що вони тут чекають на тата. Він у відрядженні — на війні. Сестричка, трохи ображена, бере рукою мікрофон: вона ж теж чекає! Пізніше, коли вже розсиплеться вишикуваний стрій, ми знайдемо Назара і Поліну біля тата, Олександра Лимаря, щасливого від зустрічі.
Прибулі, певно, не сподівалися такого шквалу емоцій. Вони виходять з автобусів, ніби обпалені вогнем, і, приймаючи квіти, оплески та обійми, усміхаються мирному місту. «Ви захищали не кордон, ви захищали нас», — кажуть їм. І всі наступні промови знову й знову перериваються скандуванням «спасибі», «герої», «слава Україні!».
Привітання командира прикордонного загону Павла Лисака, виконання Гімну, теплі слова від представників влади і містян; обіцянка голови обласної ради Миколи Клочка надати допомогу тим, хто отримав поранення; коротка відповідь командира прибулого загону майора Віктора Хроленка… Та головне — сльози і поцілунки рідних, які чекали.
Команда «до машин» означає нове розставання, хоча тепер — зовсім ненадовго. «Треба здати зброю, амуніцію, а потім уже й додому, — пояснює «УМ» заступник командира загону Віктор Мельник. — У них є тиждень вихідних».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
