Де вас ПоДІТИ?

18.09.2014
Де вас ПоДІТИ?

Льоша Левішко, єдиний учень одинадцятого класу Хорошкiвської середньої школи, каже директору Наталії Руденко: «Якби можна було вчитися й надалі у школі, я б нікуди не вирушав звідси». (автора.)

Льоша Левішко тепер один займає невеликий клас iз п’ятьма учнівськими столами, виставленими в три ряди. Він — найстарший у Хорошкiвськiй середній школі Лубенського району Полтавської області випускник. Однокласник, з яким навчався в десятому, вступив до ліцею. Отже, на уроках Олексій може розмовляти лише наодинці з педагогом. За спинами інших не сховаєшся і сподіватися на те, що вчитель не запитає домашнє завдання, не доводиться.
«А мені подобається! — іскряться красиві блакитні очі Олексія. — Якби можна було, я б і далі вчився в школі. Тут у нас не нудно. На перервах можна пограти в настільний теніс — аж чотири столи в коридорах стоять, і комп’ютер iз вільним доступом в інтернет. А ще граємо у футбол, волейбол».
Подобається, проте не всім. Насамперед тим, хто живе далеко від школи. Ходити пішки зараз учнів не змусиш. А «ГАЗельку» сільгосппідприємства, якою раніше возили школярів, ще в травні забрали в зону бойових дій.

Щоб потрапити на уроки в інше село, дітям доводиться вставати вдосвіта

За все літо директорові школи Наталії Руденко і сільському голові Миколі Бровку так і не вдалося вирішити проблему з підвезенням дітей. Вони разом були на прийомі у керівника філії приватного акціонерного товариства «Райз — Максимко», яке обробляє земельні паї селян, просили виділити транспорт. Їм пообіцяли допомогти. Питання, на жаль, поки залишається відкритим.

Але не з цієї лише причини близько десятка учнів iз Хорошкiв і навколишніх сіл їздять по знання аж у Литвякiвську середню школу, відстань до якої становить майже двадцять кілометрів. Хоча є школи й ближче — в Снітинi, Вовчику.

«Замість того, щоб підтримати місцеву школу, Микола Олександрович Бровко, голова сільської ради, зайняв однобоку позицію невдоволених батьків, — вважає сільський депутат Володимир Кужим. — Його внуки теж тут не навчаються. Все свiдчить про те, що хорошкiвськi вчителі не здатні дати їм міцних знань, що чіпляються, занижують оцінки. А на депутатські засідання за участю представників районної влади запрошує винятково батьків, які розхвалюють умови в Литвякiвськiй середній школі».

«У тій школі є електросушилки в туалетах, а зранку дітям дають безплатно хот-доги, — зашкалюють емоції у голови батьківського комітету Хорошкiвської середньої школи Тамари Сегедин. — І євроремонт там за рахунок фермерських грошей зроблено. Але ж нашим дітям, щоб потрапити в Литвяки, о пiв на сьому ранку вже потрібно виходити з дому. Діти, що не виспалися, вважаєте, нормально засвоюватимуть навчальний матеріал? Якби у нас був автобус, ми б теж могли їздити по району і звозити сюди дітей, щоб у штатному розкладі був і завгосп, і секретар, а не директор тягнула всі їхнi обов’язки на собі».

Прекрасне село, в якому знімали «Весілля у Малинiвцi», після закриття школи може померти

39-річну Наталію Іванівну Руденко на посаду директора школи було призначено шість років тому. У тому ж році стала «Жінкою року» району в номінації «Яскрава творча особистiсть». Так люди оцінили її п’ятирічну роботу з обдарованими дітьми. Гурток циркового мистецтва, який вона створила, одразу ж прогримів на всю округу. Тiльки-но було оголошено про набір у гурток (сама Наталія колись виступала в цирковому колективі в Кременчуці), до нього записалося 45 учнів! Половина школи! Наталія Іванівна, розбивши дітей на три групи, займалася з ними спочатку три години на тиждень, потім — шість, а потім — цілих п’ятнадцять! Не вистачало часу після уроків — збиралися у вихіднi. У перший же рік існування гуртка вихованці Наталії Руденко зайняли перше місце в районному конкурсі художньої самодіяльності.

«Нашу зразкову циркову студію «Юність», — розповідає директор Наталія Руденко, — знають не лише в області. У минулому і в позаминулому роках, наприклад, мої вихованці завоювали друге і третє місця на міжнародному фестивалі-конкурсі естрадно-циркових колективів. Дивуються, що такі таланти можна виховати на базі звичайної сільської школи. Слава Богу, в мене є підтримка рідних, батьків учнів і просто близьких по духу».

Хоча як директору їй більше не мистецтвом доводиться займатися, а господарськими справами. То сходинки відремонтувати, то інтернет підключити, то бігову доріжку прокласти, відмостку зробити. Про все потрібно домовлятися, на все у когось просити гроші.

«Лише сільський голова, до речі, колишній педагог, залишається осторонь, — сумно посміхається Наталія. — Підтримує в основному дарунками — то баскетбольні м’ячі купить для школи, то тенісні кульки. Але водночас наполегливо добивається мого звільнення. І ця історія із заїжджим автобусом — частина його плану, спрямована на мою дискредитацію. Я раніше воювала проти того, щоб дітей iз Хорошкiв забирали в інше село, але моїх сил виявилося недостатньо — тепер автобус зупиняється поряд iз сільською радою, за сто метрiв від школи, хоча його маршрут сюди не затверджено. Болить душа, що це прекрасне село, де знімався фільм «Весілля у Малинiвці», може пiти у небуття після закриття школи, яка цього року відзначає своє 25-річчя».

Жодної логіки в конфлікті немає

Микола Бровко бачить ситуацію інакше.

«На Лубенщинi лише чотири школи не мають автобуса для перевезення дітей. З якої причини — незрозуміло. Напевно, районна влада дивиться на це крізь пальці, — говорить він. — Але річ не стільки в транспорті, скільки в тому, що батьки хочуть поміняти директора — їх не влаштовує якість викладання і виховання в Хорошкiвськiй школі. А в Литвяки діти їздять iз великим задоволенням. Хоча сама будівля школи там стара, не порівняти з нашою. Зате інша атмосфера. Тут, наприклад, одна дівчинка вчилася на «трійки», а там відмінницею стала. Наші вчителі бувають грубими, працюють без самовіддачі, дисципліна в колективі «кульгає». А директор не може навести лад. Її циркова студія, що колись була родзинкою школи, останнім часом погасла. І з фінансiв у мене до Наталії Іванівни багато питань. Але не сільський голова вирішує, кому бути директором школи, я не маю права втручатися в навчальний процес, для цього є районний відділ освіти».

«Жодної логіки в конфлікті, який ось уже майже два роки ніяк не може вирішитися, немає, — вважає начальник райвно Юлія Бiлоконь. — Наші методисти і я особисто неодноразово проводили перевірки в Хорошкiвськiй школі, часто без попереджень. Ну, виявляли якісь дрібні недоробки, але це ніяк не позначається на якості навчального процесу. А біологію, хімію, математику, фізкультуру тут викладають на досить високому рівні. З точних наук учні посiдають перші місця в районних олімпіадах. Отже, сказати, що в Хорошках слабкий педколектив, а в Литвяках якийсь особливий, не можна. Просто декому не подобається те, що директор Наталія Руденко — людина амбітна й вимоглива. Не ідеал, звичайно, але надто правильна. Тому їй намагаються «насолити». Звільняти її з посади у нас немає юридичних підстав».

Так, існує інструкція Кабміну з обліку дітей і підлітків шкільного віку для здобуття ними середньої освіти, згідно з якою, за кожним навчальним закладом закріплюють певну територію. Водночас Закон про освіту передбачає свободу вибору школи. Є також положення про те, що дітей, якi живуть на відстані більше трьох кілометрів, потрібно підвозити. Проте в конкретному випадку підвезення нераціональне, насамперед з економічного погляду. Адже дітей возять у найвіддаленіше від Хорошкiв село.

Ще наприкінці минулого року Юлія Бiлоконь обіцяла педагогам i батьківському комітету Хорошкiвської школи, що автобус iз Литвякiв не заїжджатиме на територію села. Проте нічого не змінилося. І з 1 вересня все залишилося, як раніше, — Литвякiвська сільрада використовує шкільний автобус, як маршрутне таксі. Це можна було б назвати турботою про дітей iз віддалених сіл, якби в цій каламутній історії не проглядали підводні камені...

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>