М’яка сила

27.08.2014
М’яка сила

Чорний дуже асоціюється із сучасними подіями. Навіть коли на полотні найбільш сонцелюбні квіти. (надане прес-службою «Мистецького арсеналу».)

Мистецтво у часи війни продовжує «йти у маси», проте має глибокий контекст та благородну мету. Триста візій України від більш ніж сотні авторів, складна структура, різні жанри та форми — от що представляє собою проект «Український ландшафт. По той бік відчаю». Він відкрився напередодні Дня Незалежності, 21 серпня, у столичному «Мистецькому арсеналі».

Те, що об’єднує державу

«Коли говорять гармати — музи мовчать», — згадала на відкритті виставки відомий вислів генеральний директор «Мистецького арсеналу» Наталія Заболотна. «Але не варто забувати, що культура — це м’яка сила. Ми маємо бути сильними у своєму добрі», — додала вона.

Одна з частин проекту — пейзажні роботи сучасних українських художників. Серед учасників проекту — як визнані митці, так і молоді перспективні художники. До експозиції увійшли роботи  Анатолія Криволапа, Андрія Сагайдаковського, Олександра Бабака, Артема Волокітіна, Олександра Ройтбурда, Максима Мамсікова, Олександра Сухоліта, Олега Тістола, Миколи Маценка, Марини Скугарєвої, Тиберія Сільваші, Даниїла Галкіна, Юрія Пікуля, Антона Логова, Влади Ралко та інших.

Організатори зауважують: «Український пейзаж стає важливим інструментом самоусвідомлення нації, її ціннісного вибору та пошуку ідентичності. Масштабна виставка художніх робіт покликана продемонструвати унікальність українського природного та культурного ландшафту, показати, що навіть традиційний пейзаж стає контрапунктом до трагічної картини театру воєнних дій, що сколихнули нашу країну. Адже територія, ландшафт — це те, що об’єднує державу, і саме візуальний образ краєвиду спадає на гадку в більшості випадків, коли людина думає про Батьківщину».

Художниця Влада Ралко поділилася з «УМ»: «Мої пейзажі є прямим продовженням того, що я робила раніше. Я розглядаю пейзаж як тіло або як варіант відображення внутрішнього стану Героя. Це ніби внутрішнє та зовнішнє помінялись місцями, і внутрішній таємний і дуже вразливий світ став тим самим пейзажем».

Пейзажі, представлені на виставці, безпосередньо чи опосередковано, але все ж нагадують про війну і Крим: кольорами, лініями, формами, фактурою. Цього не заперечує і куратор Євген Карась: «Пейзаж, більш ніж будь-який інший жанр, візуалізує українську ідентичність. Війна змушує кожного вирішити, хто він: українець, росіянин, китаєць? У цих залах уся картографія України. Тут багато Криму — наші художники любили його малювати. Думаю, колись ми покажемо ці українські пейзажі в українському Криму».

Багато відвідувачів називають цю частину виставки «бенефісом Карася». І не дарма. Більшість робіт, представлених у «Мистецькому арсеналі», належать його галереї Karas Gallery. До речі, одній із найперших у Києві. Проте невелику кількість полотен надав арт-центр «Я Галерея», Mironova Gallery, Stedley Art Foundation та Ігор Воронов і Юрій Когутяк.

«Краще б цих виставок не було»

По той бік відчаю починається справжня свобода. Саме такої думки кураторка фотопроекту на підримку постраждалих учаників АТО Мар’яна Мусій. Назва експозиції, співзвучна зі словами Жана-Поля Сартра, глибоко передає всю глибину цінності людського життя. Автор фотографій Олександр Чекменьов сам родом із Луганська, тому ціннісні імперативи і сприймання ситуації дуже загострені. Експозиція має дві частини. Перша суто соціальна — фотографії постраждалих бійців, які сьогодні проходять курс лікування. Друга більш художня — мешканці міст Донбасу на тлі своїх зруйнованих будинків. Чекменьов каже, що хотів би, щоб цих виставок не було. Фотограф із болем поділився своїми враженнями: «У Слов’янську було складно називатися журналістом. Нам не довіряють. Але у шпиталі було ще складніше. Перша людина, яку я знімав, була без кистей. Я готувався годину і зробив усього кілька світлин. Складно, коли у палаті лікар питає: «Ви його батько?», а я відповідаю: «Ні», але розумію, що за віком це міг би бути мій син». Фотограф просить подивитися кожному бійцеві в очі. Біля всіх фотографій — номери рахунків, куди можна переказати кошти. Кураторка фотовиставки  Мар’яна Мусій наголошує: «Саме зараз ми отримуємо безпрецедентний досвід і вчимося бути небайдужими». Світлини супроводжують короткі історії про солдатів і номер рахунку, на який можна надіслати допомогу на лікування. Без сліз ніхто з цього залу вийти не зміг.

Окрім того, благодійний фонд «Мистецький арсенал» спільно з волонтерською групою «Київ—схід-діти» розпочав акцію «Арсенал добрих справ». Поки перші гості дивилися виставку, в сусідніх залах на «Арсеналі ідей» галасували діти. Усі вони — біженці з Донбасу. Цього року вони підуть до школи не у своїх рідних містах, а в Києві. Метою благодійного проекту «Арсенал добрих справ» є забезпечення дітей усім необхідним до школи, зокрема одягом та канцтоварами. На «Арсеналі ідей» вони малюють, роблять досліди, граються і, можливо, на якийсь час забувають про жахи війни, їхній сміх заходить у всі шпарини «Мистецького арсеналу».

Два інші проекти були зроблені спільно з медіа. Журнал «Фокус» презентував дванадцять журнальних обкладинок від українських художників Олега Тістола, Івана Семесюка, Олексія Сая, Миколи Маценка, Андрія Зелінського, Юрія Єфанова та Закентія Воробйова. А телеканал «1+1» та режисер Олександр Шапіро представили проект «Кіноправда: еволюція транс-естетики від Симфонії Донбасу до АТО. По той бік добра і зла». Дискурс новиннєвих випусків телеканалу та кадри з фільму «Симфонія Донбасу» Дзиґи Вертова вибудовують внутрішньоподієвий ландшафт сучасного.

Проект буде відкритий для відвідувачів до 7 вересня. Тому час для споглядання картин, допомоги дітям та військовим і пошуку того, що по той бік відчаю ще є. Міністр культури Євген Нищук, який також був присутній на відкритті виставки, побажав усім знайти вихід із жаху та відчаю у надії на майбутнє.

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Антон Логов, художник:

— Я вважаю, що кожен представлений у цьому проекті автор розповідає абсолютно свою історію про відчуття України — чи то емоційно, чи занадто прагматично. І тому всі роботи дуже різні. Їм притаманний авторський і професійний погляд (або не дуже професійний), тому вік автора абсолютно не відчувається. Чорний колір, якого багато на картинах, — таємниця. Він — усе і нічого. Проте чорний дуже асоціюється із сучасними подіями. Я відчуваю тільки драматизм останнім часом — не можу спокійно дивитися на те, що діється у нашій державі. Це якийсь апокаліпсис. Мені згадуються роботи Гойї, Брейгеля і Босха, коли я працюю останнім часом. Але дуже надихає наш народ і справжні українські люди. У нас точно буде майбутнє, бо ми дійсно гідні цього. Зараз ми не можемо просто розважатися у мистецтві — тому що за нами тисячі людей, які пережили багато незрозумілого останнім часом.

Віктор Хоменко, художник:

— Сам Карась (куратор виставки Євген Карась. — Ред.) задумав виставку як «тихий аукціон». Я вважаю, що проект вдався. У межах рутинної концепції куратору вдалося зробити неможливе — активувати якісним мистецтвом величезний простір «Мистецького арсеналу». Щодо актуальності, то «актуальне мистецтво» є усталеним терміном, котрий означає щось інше. Щодо соціальної або політичної актуальності, не думаю, що таке завдання ставилося початково. «Розуміння» — це також термін із попередньої доби розвитку мистецтва. Воно перескочило цю категорію ще на початку ХХ століття.

Євген Карась, галерист, засновник Karas Gallery, куратор проекту «Український пейзаж»:

— У зв’язку з трагічними подіями в країні та її ціннісному виборі, пошуку ідентичності — український пейзаж стає надважливим інструментом самоусвідомлення і самовідчуття нації через візуальні образи краєвиду. Протягом року ми відібрали з тисяч робіт 300 творів ста художників для того, щоб у «Мистецькому арсеналі» на День Незалежності України показати масштабну виставку пейзажу нової країни. Нова Україна, нові відчуття, нові мрії, нові образи, нова свідомість.

Мар’яна Мусій, мистецтвознавець, арт-критик, куратор фотопроекту «Справжня свобода починається по той бік відчаю»:

— За кожним портретом воїна — своя історія, яка зачіпає долі багатьох людей, стаючи частиною сучасної історії України. Люди мають впізнавати своїх захисників у обличчя, а не сприймати їх як статистичні дані у стрічках новин. В експозиції також представлено інший бік війни — історії мирних людей  із визволених регіонів, а саме зі Слов’янська та околиць міста. Це ще одна дуже велика людська тема, що апелює до толерантності, милосердя, солідарності та «дорослості» нашого суспільства. Ми здаємо екзамен на відповідальність, зрілість і гуманізм, вміння пробачати і вести діалог, дослухатися один до одного.

Костянтин Кожемяка, президент фонду культурих ініціатив ArtHuss:

— Експозиція непогана. Деякі автори порадували і відверто здивували. Наприклад, Віктор Хоменко своєю роботою «Земля-Вата-Повітря». Це — сьогоднішні три українські стихії. Одна із них заважає нормально жити на землі і вільно дихати повітрям.

Катерина Ботанова, мистецтвознавець, директор Фундації Центр сучасного мистецтва, головний редактор онлайн журналу KORYDOR:

— Відвідала «Арсенал», вийшла вся печальна. Щось там не те з мистецтвом. Або з часом. Вони одне в одного не попадають. В розміри «Арсеналу» попадають, в двадцятку (чи тридцятку) найдорожчих — попадають, у тренд модних виставок, зроблених просунутими журналами, — попадають, просто пальцем в небо попадають. А в час — ні.