Вадим Карасьов: Якщо Порошенко буде сильним Президентом, він відпрацює два терміни

30.05.2014
Вадим Карасьов: Якщо Порошенко буде сильним Президентом, він відпрацює два терміни

Вадим Карасьов. (з сайта obozrevatel.ua)

Є час робити вибір, а є час робити прогнози. Поки ЦВК дораховує останні відсотки, поки штаб переможця президентських перегонів готується до його інавгурації, так і хочеться підняти завісу над майбутнім та зазирнути у нього. Людина — слабка, й надія всім нам потрібна тут і зараз. Що принесе Україні її «спроба номер п’ять»? Нову якість життя чи нові розчарування? У момент, коли минулого (в особі Януковича) вже нема, а прийдешнє (читай: Порошенко) ще не настало, «Україна молода» оцінює ризики та сподівання нашого буття разом iз політологом Вадимом Карасьовим — відомим експертом та директором Інституту глобальних стратегій.

«Суспільство стало іншим, країна стала іншою, виборець став іншим. А парламент залишається все тим же? Нонсенс»

— Пане Вадиме, нині рейтинг Петра Прошенка становить 54 iз гаком відсотки. Є така думка: що б не робив п’ятий Президент України далі, його рейтиг приречений падати. Бо людина при владі завжди є мішенню для критики. Згодні з цим?

— Не факт. Усе залежить від того, як він пройде першу, «розгонну», фазу свого президентства. Якщо він на старті набере достатню швидкість, рейтинг не тільки не впаде, а може навіть збільшитися. Ключовим моментом тут є Донбас і АТО. Якщо він не тільки швидко та ефективно завершить антитерористичну операцію, а й принесе на Донбас мир i безпеку, він стане Президентом усієї України — і сходу, і заходу, і центру. В ньому всі побачать лідера, який врятував Україну від розпаду.

— Якщо виходити з того, що місія «заспокоїти Донбас» полягає не лише у військових діях, які месиджі Порошенко має донести до сходу?

— Ці месиджі вже звучали, й не раз. Мир. Стабільність. Безпека... Колись Джон Локк, отець-засновник західної ліберальної думки, говорив про тріаду цінностей: право на життя, свободу і власність. Фактично все починається з права на життя та безпеку. Потім уже можна говорити про безпеку середовища і про право на власність. Саме тому, що подібні месиджі звучали з вуст Порошенка, за нього й проголосувала більшість українців.

— Тобто завдання Президента поза Донбасом — вибудовування під себе нової парламентської більшості, поглиблення співпраці з урядом тощо — ви відносите до другорядних?

— Це, швидше, не екзистенційні, а інструментальні завдання. Це необхідне законодавче підґрунтя, щоб не було саботажу, щоб парламент працював якісно й у режимі fast track — швидкої доріжки. Зараз потрібно діяти швидко — Україна й так забагато втратила часу — й у питанні євроінтеграції, і у питанні зміцнення обороноздатності. Необхідно якомога швидше здолати кризу державності, а це передбачає наявність стійкої пропрезидентської парламентської більшості.

— Стривайте, так що ж є важливішим? Створювати пропрезидентську більшість чи розігнати цей парламент і запустити вибори нового?

— Так нова більшість створюватиметься у новому парламенті! Спочатку — розпуск чинної Ради, а далі — нові вибори, нова партія Президента, яка бере в них участь (а вона може на ефекті президентських виборів отримати досить серйозне парламентське представництво), а потім — формування довкола цієї партії нової парламентської більшості.

— Тобто цей парламент однозначно приречений?

— А кого він зараз представляє? З п’ятірки переможців президентської кампанії тільки у Тимошенко партія представлена у парламенті. Гриценко — ні, Ляшко — ні, Тігіпко — представлений відносно, адже він покинув Партію регіонів. І Президент так само не має партії.

— Зараз хіба що лінивий не розводився на тему, які юридичні підстави є у Президента, аби розпустити парламент. Усі сходяться на тому, що єдиний можливий шлях — зруйнувати існуючу коаліцію. Бо на саморозпуск Ради розраховувати не доводиться. То як, на вашу думку, вчинить Порошенко? Натисне на «УДАР», аби їхні 40 депутатів покинули коаліцію?

— Та зараз фактично немає ніякої коаліції. Було ситуативне утворення, та й усе. І зараз, щоб зберегти своє реноме, тій-таки «Батьківщині» зовсім не потрібно триматися за ту тимчасову, неприродну, ефемерну коаліцію, якою вона є на даний момент. Від цього «Батьківщина» може тільки втратити. Отож більшості де-факто немає, а оскiльки немає більшості, не приймаються й закони. І Президент, враховуючи, що парламентська коаліція є ключем до легітимності парламенту, може розпустити Раду та призначити нові вибори. А взагалі-то, отримавши такий мандат довіри, Порошенко має спиратися саме на нього, на думку людей. А також і на те, що цей парламент нікого нині не представляє — суспільство стало іншим, країна стала іншою, виборець став іншим. А парламент залишається все тим же? Нонсенс... Окрім того, Порошенко, можливо, врахує помилку Ющенка 2005 року, котрий не пішов на перевибори парламенту, а прийняв здачу в полон Партії регіонів, яка лише причаїлася на певний час і в підсумку зруйнувала надії Помаранчевої революції...

«Унікальна ситуація: вперше ми можемо отримати й проєвропейську владу, й проєвропейську опозицію»

— А ви пригадуєте той момент, коли депутати від «УДАРу» звернулися з поданням до КСУ — вони просили розтлумачити, коли мають відбутися наступні президентські вибори. Багато хто потрактував такий «підкоп» під майбутнє президентство Порошенка як зраду з боку Кличка. Це кинуло тінь на їхні стосунки?

— Ні. Це був хід на випередження, щоб у майбутньому на даті виборів не спекулювали. Порошенко — не лише добрий стратег, а й вправний тактик, він розумів, які можуть бути підводні камені. Крок був прогнозованим, й Конституційний Суд виніс прогнозоване рішення. «УДАР» і Порошенко — це не лише тактичний союз на виборах 2014 року, це стратегічний союз на більш довготривалу перспективу.

— А які плани у Порошенка стосовно Яценюка?

— Яценюк залишатиметься Прем’єр-міністром, це також стратегічний і тактичний соратник Порошенка. Він — фаховий економіст, банкір, людина компетентна. Саме така особа на чолі уряду Порошенку й потрібна... Ви зверніть увагу, яка унікальна ситуація: вперше після цих виборів ми можемо отримати й проєвропейську владу, й проєвропейську опозицію.

— Оскільки ви говорите про проєвропейську опозицію, ви, очевидно, виключаєте, що Юлії Тимошенко може бути запропонована якась посада в уряді?

— А навіщо їй посада в уряді? Вона критикуватиме Порошенка саме з позицій проєвропейської опозиції. До цього амплуа вона готувалася протягом останніх тижнів виборчої кампанії. А прозвучало це тоді, коли вона виступила за негайне проведення референдуму щодо вступу до НАТО та вступу до Європейського Союзу.

— Якими ви бачите перспективи «Батьківщини» на парламентських виборах?

— Нормальними. Як я вже казав, при всіх здобутках Порошенка тільки у Юлії Володимирівни є відпрацьована, «відтюнінгована» партійно-електоральна машина. Це хороша стартова опція.

— У 1965-му та 1974 роках Франсуа Міттеран програвав президентські вибори — спочатку Шарлю де Голлю, а пізніше — Жіскару д’Естену. Але у 1981-му він таки став президентом Франції. Тимошенко може повторити цю історію?

— Розумієте, будь-які порівняння завжди шкутильгають. Там була Франція 1960-х, тут — Україна і ХХІ сторіччя. Якщо Порошенко буде сильним Президентом, він відпрацює два терміни, а Юлія Тимошенко навряд чи буде чекати. На що вона може бути реально націлена? На перемогу на парламентських виборах, на участь у формуванні коаліції, на посаду Прем’єр-міністра... А розігрувати сценарій дострокових президентських виборів і матч-реванш за участю її та Порошенка я б не став.

«Ляшко виїхав на центральноукраїнській суржиковій харизмі, яка багатьох приваблює»

— Давайте про інших учасників кампанії. Наприклад, про Вадима Рабиновича. Як йому вдалося обійти (нехай навіть на пару сотих процента) Яроша з Тягнибоком?

— По-перше, є запит на нових лідерів — яскравих та креативних. А Рабинович саме таким і є. Просто раніше він тримався в тіні, а на перший план виходили його проекти, на кшталт «Фемен».

— А Ярош що, перестав бути яскравим?

— А він і не був яскравим. Він був яскравим на Майдані, та й то не для всіх. До того ж він був більше медійним, аніж реальним персонажем. Та й розкруткою у медіа він завдячує передусім Росії...

— Щодо Ляшка. Цей персонаж виїхав на популізмі?

— І на яскравості, і на медійності. І на центральноукраїнській суржиковій харизмі, яка багатьох приваблює. Можна по-різному ставитися до Ляшка, але те, що він здатен на несподівані «безбашенні» вчинки, — це факт. Тому про чистий популізм і про «українського Жириновського» я б не говорив. Але побачимо, чи зможе він втримати свій рейтинг, який багато в чому є ситуативним.

— Із приводу Тігіпка. За багатьма опитуваннями, йому діставалося третє місце. Чим він у підсумку відлякав виборця? Зв’язками з Партією регіонів?

— Він у цій кампанії виступав як миротворець. Але ті, хто хотів миру, проголосували за Порошенка, розуміючи, що тільки він зараз здатен зупинити війну на сході. Крім того, слід враховувати регіональний профіль електорату Тігіпка. Це — пiвдень та схiд України. Перше місце там узяв Порошенко, а друге дісталося Тігіпку. Якби в цих регіонах явка була вищою, Тігіпко отримав би додаткові проценти. Його п’яте місце — це не стільки закономірність, скільки ситуативність.

— Питання з приводу Конституції. Поясність, для чого її вкотре переписувати? Ми вже повернулися до редакції 2004 року, згідно з якою повноваження Президента є урізаними. І всі начебто були задоволені цим фактом...

— Я не дуже вірю в те, що Конституція України в її сьогоднішньому вигляді може довго проіснувати. Парламентсько-президентська республіка — це те, чого не буває в принципі. У Франції, наприклад, прем’єрсько-парламентська республіка, тобто там більшість у парламенті має прем’єр. Є країни, де більшість у парламенті формує президент. Тут або Президент стає впливовішим і призначає більше, ніж двох міністрів (згідно з чинною Конституцією), або ми виходимо на класичний державний устрій, характерний для країн, де сильнішою є прем’єрська складова. Проблема 2005 року полягала не в тому, що у Президента було мало чи багато повноважень, проблема полягала в тому, що в Ющенка не було сильної, консолідованої більшості в парламенті. І він був змушений розриватися між сильною фракцією Прем’єра і сильною фракцією опозиції. І якщо тепер у Порошенка буде сильна фракція в парламенті, маніпуляції з Конституцією не потрібні взагалі.