Квитки на вітер

22.05.2014

Ми нечасто дозволяємо собі похід у театр чи на концерт. Трапляється, врешті-решт викроїли зі свого скромного бюджету гроші, купили квиток — а обіцяне дійство відмінили. Повернути кошти можливо — якщо бути наполегливим, незважаючи на хитрощі-відмовки організаторів і навіть образи на свою адресу.

Минулого місяця, 13 квітня, у центрі культури і мистецтв Київської політехніки повинен був виступати Національний ансамбль народного танцю Молдови «ЖОК». На моє переконання, це один iз трьох найкращих танцювальних колективів, творчість яких треба дивитися наживо. Із донькою-підлітком виступ Національного ансамблю імені Вірського ми бачили вже двічі. Ходили і на концерт грузинського — «Сухішвілі». За два квитки на молдавський «ЖОК» я заплатила 220 грн. Можливо, для когось не надто суттєві гроші, але для мене — суттєва частина мого заробітку.

Коли 13 квітня приїхали на концерт, дізналися про його перенесення на іншу дату. Від організаторів на вхідних дверях палацу висіла цидулка, мовляв, приходьте 18 травня, шановні глядачі, квитки дійсні. Однак і через місяць iз хвостиком ансамбль не виступив. Концерт відмінили остаточно. Час нині непевний, тож нічого дивного. Втім законне право споживача — здати квитки й отримати за них гроші.

Уперше я спробувала це зробити ще 13 квітня. Тоді, у неділю, вахтери центру сказали мені, що «нікого немає». Уже наступного дня я прийшла у центр до кімнати №305, в якій купувала квитки. Двері були зачинені. Кабінети директора і його заступника — теж. Тому зайшла у бухгалтерію і запитала про дівчат iз кімнати №305. Почула у відповідь: реалізатори були чужі, кімнату орендували, щоб продавати квитки. Термін оренди закінчився, дівчата днями виїхали. Однак обіцяли перед 18 травня повернутися.

Знову я прийшла у Центр культури КПІ перед анонсованою датою перенесеного концерту — 15 травня. Насторожило те, що за три дні «до» ніяких афіш і оголошень біля кас не було. Двері центрального входу були зачинені, отож я пройшла через службовий вхід і піднялася до заповітної кімнати №305. Зачинено. І знову — жодної інформації. Іду в кабінет до директора мистецького центру, вітаюся і розповідаю про свою проблему. Директор з апломбом відповідає, що до цього концерту він особисто не має стосунку, він і його люди мені квитки не продавали. Просто здали в оренду одну з кімнат Палацу, а що там робилося, їх не обходить.

Овва! З такою логікою завтра можна здати кімнату ґвалтівникам чи вбивцям. З обуренням нагадую, що в оголошенні про концерт значився Центр мистецтв КПІ, отож директор Центру відповідає за те, хто у його приміщенні організовує виступ. А якщо не відповідає — значить, співпрацює з аферистами. Агресія ж стосовно мене свідчить про те, що така співпраця директору подобається. У відповідь директор погрожує мені викликати охорону. Я не здаюся: говорю, що своєю поведінкою він компрометує шанований навчальний заклад і варто потурбуватися, щоб це стало відомо в належних інстанціях. Після цього директор знаходить візитку. Мовляв, за вказаними на ній телефонами я можу зв’язатися з організатором концерту. Я відразу ж телефоную . Але обидва номери не відповідають.

Виходить, організатор концерту дав директору центру телефони, за якими його не можна знайти?! «Цікаво, як же ви, пане директоре, вирішите з ним питання повернення коштів, заплачених ним за оренду? Чи ви не думаєте їх повертати?» — після цієї фрази співрозмовник нарешті трохи заметушився. Викликав бухгалтера. Вона доповіла, що днем раніше, 14 травня, організатори — фірма «Юніверсалпродакшн-Юкрейн» — надіслали листа про відміну концерту, мовляв, артисти з Молдови бояться за свою безпеку. Директор став такий люб’язний, що власноруч у своєму кабінеті навіть зняв мені копію листа, щоб я мала усі реквізити фірми і добивалася від неї грошей.

Ще директор дав номер телефону представника фірми Ірини. З нею майже миттєво вдається зв’язатися тут же, у директорському кабінеті. Пообіцяла, що після 18 травня будуть повертати гроші, у мистецькому Центрі КПІ. Уточняю, що поряд зі мною — його директор, і він нічого не знає про ці наміри. Раптом Ірина відповідає щось на зразок: «А хто вам сказав, що ми будемо повертати гроші в Центрі? Можливо, ми знайдемо інше приміщення...» І далі, мовляв, усе вирішить директор фірми, якого зараз немає в Києві. І взагалі, сьогодні лише 15-те число, мову про повернення грошей необхідно вести лише після 18-го. Ірина відключилася.

Я встаю, щоб іти. Подумки вирішую чекати до «після 18-го». А директорові говорю: якщо я не поверну свої гроші, це стане не моєю, а вашою проблемою. Я знайду спосіб це влаштувати. Директор нервує: запитує, хто я така, звідки прийшла, яку посаду займаю. Відповідаю: я — пересічний споживач, якого водять за носа в установі, яку він очолює. Директор ще хоче про щось запитати, але я виходжу. Йду вздовж гамірного столичного проспекту Перемоги, отож я не чую двох дзвінків на мобільний. За 15 хвилин, виявляється, двічі телефонувала Ірина. На третій дзвінок відповідаю. Представниця фірми «Юніверсалпродакшн-Юкрейн» пропонує мені через годину знову прийти в центр. Каже, що поверне гроші зі своїх власних коштів.

Утім, грошей так просто мені ніхто не збирався повертати. Після образ на мою адресу вахтерів — директор вичитав їх за те, що пропустили мене, — нарешті я зустрілася з Іриною, яка прийшла зі знайомим мені листом, підписаним директором «Юніверсалпродакшн-Юкрейн», паном Ф. І. Полянином. Тицяє мені аркуш і з обуренням запитує, чому я пішла скаржитися до... проректора? (Напевно, слова директора мистецького Центру). Тим часом Ірина поклала переді мною на вахтерському столі чистий аркуш паперу і вимагала, щоб я написала, що не маю до фірми ніяких претензій. Але я мала претензії. Я прагнула — абсолютно законно — отримати свої гроші за квиток на концерт, який відмінили. Ірина ж кричала, яке я мала право(!) вчиняти такий скандал, не я ж одна купила квитки. Жінка шукала слова, щоб образити мене, і нарешті кинула мені в обличчя: скандальна українка! Такого я ще не чула. (Є над чим подумати політичним психологам). Так, я українка. І маю право реалізувати своє законне право споживача навіть без образ і скаржитися на фірму, яка його порушує. Урешті-решт Ірина гроші вийняла дійсно з власного гаманця і віддала-швиргонула.

Чи отримають гроші за квитки (від 80 до 220 грн. за один) інші глядачі — не знаю. У листі керівника «Юніверсалпродакшн-Юкрейн» пана Полянина до директора Центру культури і мистецтв НТУУ «КПІ» Михайла Галушка написано «просимо повернути кошти, сплачені як передплата за оренду приміщення у повному обсязі, так як вони повинні піти на повернення квитків глядачам». Тобто пісня ця довга. Втягуватися у судову тяганину через кілька сотень гривень навряд чи захоче хтось із тих, хто не потрапив на концерт.

  • Не варто їсти пуд солі

    Раніше до солі більшість господинь ставилася взагалі за залишковим принципом: яка потрапить під руку, таку і клали у споживчий кошик. Уже не один рік, як стали придивлятися, йодований мінерал в упаковці чи ні. Інше питання: що криється за написом «йодована», чи насправді сіль є такою? У цьому спробували розібратися експерти Центру незалежних споживчих експертиз «Тест». >>

  • Перекус без сюрпризів

    У назвах можна заплутатися. Є українське слово «накладанець» — зрозуміло: накладені на переважно хлібну основу шматок сала, ковбаси, сиру чи іншої смакоти. Бутерброд — у перекладі з німецької «хліб із маслом». Найпопулярніші в американців бургери-гамбургери — різновиди сендвічів. >>

  • Дати перцю, а не трухи

    Приправляючи борщ чи печеню чорним меленим перцем, ми рідко згадуємо (або не завжди знаємо), з якої рослини ця приправа. Piper nigrum — така загальновідома у світі назва — це напівздерев’яніла вічнозелена ліана завдовжки аж до 15 метрів. Має велике, довгасте, м’ясисте, зверху темно-зелене, знизу зеленувато-сизе листя. >>

  • Повір очам своїм

    У період економічної кризи — це саме зараз, коли зарплати й пенсії застрягли на місці, а ціни на все підскочили у два-три рази, — зрозуміло, більшість людей намагається економити. Просто змушені купувати дешевші продукти. >>

  • І хай розпуститься брунька чайного дерева

    Інколи хочеться уявити себе на урочистій чайній церемонії: японській чи китайській — із правильним заварюванням, спеціальним чашечками і приємною музикою. Домашнє смакування чаєм дуже часто, особливо вранці, відбувається поспіхом. >>

  • Пальма в шоколаді

    Напередодні свят захотілося мені привітати одну хорошу жінку. Подарунок мав бути символічним і бюджетним — якнайкраще в ці рамки вписувалася коробка цукерок. Звичайно, хороших. Похід у найближчий супермаркет і ретельне вивчення етикеток дещо приголомшили. >>