Малоросійські перспективи надзвичайного закону Яценюка

23.04.2014
Малоросійські перспективи надзвичайного закону Яценюка

Уряд хоче наповнити бюджет за рахунок податкових пільг для видавців української книжки. Мотив чистий, як сльоза: тотальна бюджетна економія за умов зовнішньої аґресії. Таки справжня патріотична сльоза, але за чим — за Україною чи за Малоросією? За свідченням видавця та аналітика книжкового ринку В.Теремка, «8-9 із 10 проданих українському читачеві книг належать російським видавництвам» (Василь Теремко. Видавництво-ХХІ. Виклики і стратегії. — К.: Академвидав, 2012). За умов уведення податків, українська книжка у споживчому кошику громадян країни швидко і різко поступиться нинішньою (максимальною за всі роки Незалежності) 20-відсотковою часткою, і ми покотимося до ще більшої русифікації, котра, як нині добре видно, є головним чинником сучасної суспільно-політичної кризи.

До всього, Україна вже пробувала здійснити цей «експеримент». 2004-го міністр фінансів Азаров (в тодішньому уряді Януковича) ініціював скасування видавничих пільг. Тоді невідомі «експерти» намалювали урядові міфічну цифру нібито несплачених книгарями податків, яка майже утричі перевищувала суму річного валового продажу книжок (з яких, нагадаю, понад 80% становили продажі російської продукції). Направду, податок на додану вартість усіх проданих того року українських книжок міг становити близько 7 мільйонів доларів (у сто разів менше за цифру, якою Азаров лякав публіку). Але залучити до бюджету ті кошти було неможливо навіть у теорії, оскільки здорожчання виробництва української книжки автоматично спричиняло додаткову експансію книжки російської (що і сталося). Та азаровим, як знати, закон не писаний, — пільгові канікули для вітчизняних видавців скасували тоді на півроку, через що понад три сотні видавничих фірм припинили існування. Український асортимент у книгарнях помітно збіднів і, ясна річ, гроші наших громадян-покупців помандрували до Росії. «Ми інвестуємо видавців сусідньої держави на суму понад 300 млн дол.», — резюмують ситуацію середини 2000-х О.Афонін (президент Асоціації видавців) та М.Сенченко (директор Книжкової палати) у дослідженні «Українська книга в контексті світового книговидання» (К.: Книжкова палата України, 2009).

Відтак сьогодні бачимо бажання нового, пореволюційного українського уряду ступити на ті самі граблі. Сценарії подальшого розвитку подій описані не лише у періодиці, а вже навіть і у книжках. У згаданому дослідженні В.Теремка «Видавництво-ХХІ» читаємо: «Наслідком намагання обмежити роль вітчизняної книги як засобу національного смислотворення... є інформаційна шизофренія — вимушена необхідність жити в оточенні «чужих героїв»... Експансія віртуальна (легітимізація привнесених ідей, цінностей, життєвих стандартів, соціальних інститутів) та економічна з часом може трансформуватися в експансію політичну, наблизитись до межі, за якою починається посягання на національні інтереси. Адже тенденційне формування смислообразів, ціннісних координат, життєвих настанов, проникнення у буття людей чужорідних мисленнєвих, оцінних, очікувальних систем змінює простір реального життя».

Учора такі розмисли сприймалися як теоретичне філософування, сьогодні — як очевидна констатація того ментального підґрунтя, на яке зробила ставку путінщина. У світі давно визнана кореляція між станом національного книговидання і національною ж безпекою. На Варшавській конференції Ради Європи з питань книжкового законодавства (1996) документально зафіксовано сигнал тривоги: випуск 2,5 книжок річно на одного мешканця країни — нижній поріг, за яким починається незворотна моральна, культурна, інтелектуальна деґрадація населення. Упродовж незалежного двадцятиріччя відповідний український показник коливається навколо позначки — одна книжка на людину. Інакше кажучи, деґрадація тривала увесь цей час. І не лише через недоумкуватість рідних посадовців: «Це наводить на думку, що занепад вітчизняної видавничої справи — не лише національна проблема, а й наслідок цілеспрямованої зовнішньої експансії» (В. Теремко).

Власне, податковий нуль для української книжки і був запроваджений свого часу, аби протиставитися російській книжковій експансії. Вцілому, за нормальних умов податки мусять сплачувати всі бізнеси. На Заході пільгове оподаткування прибутку видавництв є радше винятком, «проте податок на додану вартість на книги значно нижчий за податки на інші товари, а в багатьох країнах він взагалі відсутній» (О.Афонін, М.Сенченко). Не оподатковують книговидання там, де є реальна загроза видавничої експансії потужніших країн-сусідів. Нульова ставка ПДВ існує, наприклад, в Канаді (супроти тиску американської продукції) або в Ірландії (захист від надмірного проникнення англійської книжки). Причому частка продажів «сусідських» книжок у згаданих країнах значно менша за 50 відсотків. У нас, нагадаю, російська книжка заполонює понад 4/5 торговельних площ.

Податкові пільги для української книжки допомагають їй триматися на плаву, але не вирішують проблеми реальної конкуренції з імпортом. Справа в тому, що ці пільги запроваджено з п’ятирічним запізненням, упродовж котрого вільна від податків російська книжка перетворилася на самодостатній бізнес, а далі «ускладнилося становище з розвитком в Україні книгорозповсюджувальних структур російських видавництв, підпорядкуванням їм залишків вітчизняної системи книгорозповсюдження і читацьких інтересів. Ситуація зайшла так далеко, що без стратегічного втручання держави українська книжка не зможе витіснити для багатьох звичну російську не тільки з книгарень, а й зі свідомості споживачів. Це дає підстави прогнозувати ще одну руйнівну хвилю в найближчі 5-8 років, після якої від традиційної вітчизняної книжності мало що залишиться» (В.Теремко). Схоже, нинішній український уряд хоче прискорити катастрофу.

За оцінкою Української асоціації видавців, із січня цього року падіння продажів на книжковому ринку становить 40%. Навіть продажі традиційно затребуваної дитячої літератури впали на 7-8%. Публікація науково-популярних книжок — найбільш нині потрібних — знизилася на 19%. А частка популярних соціально-політичних видань і без того була мізерна: 73 тисячі примірників за весь минулий рік. І на цьому тлі сподіваються якогось розвитку із введенням податків?!

«В останні роки відсутність діалогу із владою позбавила сенсу будь-які лобістські зусилля», — пише В.Теремко. Схоже, нічого не змінилося. Готуючи відміну книжкових пільг, новий уряд із професіоналами галузі не радився. Отакий він, новий курс реформ? Не даремно економіст Лариса Буракова у книжці «Чому Грузії вдалося» (К.: Дух і Літера, 2012) застерігає: «Успіх грузинських реформ не тільки в тому, що було зроблено, а й у тому, якого безглуздя вдалося уникнути».

Звичайно, бюджетна економія можлива і на книжках. Наприклад, скасуванням «псевдопрограм, які навіюють ілюзорні сподівання» (В.Теремко) — зокрема, щорічного 40-мільйонного фінансування апріорі корупційної програми «Українська книжка». А ще більш помічним стало би рішуче обмеження неконтрольованого імпорту російської книжки. Дивно, але у назагал високопрофесійній книжці Василь Теремко припускає, що українські видавці нездатні заповнити асортиментні ніші внаслідок можливого припинення імпорту. Сьогодні, гадаю, репертуар вітчизняних книгарів цілком достатній замістити російську пропозицію. До того ж, маємо і певний досвід: 2008-го російський книжковий імпорт (внаслідок кризи) помітно вщух і «зменшення поставок з Російської Федерації викликало зростання попиту на власне українську книгу» (О. Афонін, М. Сенченко).

В.Теремко справедливо згадує «стихії, що вирують у сфері читання... як динамічна контекстуальна сила». Саме цю «силу» мали на оці кремлівські футурологи, коли ще десять років тому твердили: «руський світ» (який слід оружно «захищати») сягає доти, доки сягають продажі російської книжки. Коли нинішній український уряд скасовує пільги для українських книговидавців — він тим самим розширює і поглиблює межі цього «руського світу», що його рано чи пізно прийдуть «захищати» путінці. А як частка української книжки зменшиться до статистично незначущих відсотків, тоді країну варто перейменувати на Донбас. Або Малоросію. Ми такої «цілісності» хочемо?