У дитинстві метр світового кіно дивував своїми надзвичайними фантазіями. Він писав фантастичні оповідання й не забував застосовувати свої ідеї та придумки на практиці: одного разу разом з друзями зробив діючу катапульту, а потім — невеличкий підводний апарат, щоб послати в ньому подорожувати по дну річки нещасне мишеня... Можна лише собі уявити, скільки клопоту мали з ним батьки та вчителі. І, напевне, таки проявляли тоді вищий педагогічний пілотаж, оскільки не відбили у Джеймса Камерона бажання бути сміливим у своїх мріях, вчинках, творчості. Одинадцять «Оскарів» отримав один лише його «Титанік» — результат фантастичний, результат, на який спроможна людина не лише талановита, а й здатна вірити в абсолютний тріумф, тоді як для інших він назавжди залишиться нездійсненною мрією.

«Крок» є своєрідним винятком з тих правил, за якими розвивається фестивальний рух в Україні. Навіть багатообіцяючий старт та гарні відгуки не забезпечують фестивалям безпроблемного існування й бодай скромної регулярності — романси у виконанні фінансів стали траурними маршами для багатьох цікавих ідей, які так і не змогли заручитися підтримкою свідомих спонсорів. Анімаційному «Кроку» в цьому плані однозначно поталанило. Фестиваль починався у 1989-му, мав статус Всесоюзного і був спочатку сухопутним — тоді святкова хода «заблокувала» рух Хрещатиком на кілька годин. З періодичністю організатори визначалися, тверезо оцінивши ситуацію, — раз на два роки. У 1991-му фестиваль вирушив у своє перше плавання. А з 1998-го до його проведення долучилися російські кінематографісти і «Крок» став фестивалем щорічним. Звісно, цей факт також не вберіг фест від фінансових катаклізмів — Мінкультури України, наприклад, і в цьому році традиційно зволікає з перерахуванням грошей на проведення «Кроку».