Натовп над Дніпром

14.03.2014
Натовп над Дніпром

Виборча кампанія в столиці вже на носі, а будівля Київради залишається зайнята майданівцями. (Юрія САПОЖНІКОВА.)

Якщо застосувати бодай якусь класифікацію до теперішніх претендентів на посаду мера Києва, то їхню рать можна поділити — користуючись назвою старої радянської телепрограми — на «очевидних» та «неймовірних». Очевидні — це ті, які хочуть і можуть посісти муніципальний престол. Неймовірні — ті, кого політологи називають серед можливих кандидатів без особливих шансів на перемогу. У сумі одних і других досить багато. Цієї весни столиця може отримати одну з найцікавіших та найбільш конкурентних мерських кампаній. Залишається сподіватися, що голосування за нового міського голову та міськраду 25 травня таки відбудеться — адже, якщо говорити про призначені на ту ж дату вибори Президента України, то багато спостерігачів схиляються до думки: нинішня владна більшість намагатиметься їх перенести на пізніший термін.

Один чи кілька

«Україна молода» була вельми здивована, коли, обдзвонивши кількох політиків із різних партій, почула від них про намір висувати в мери єдиного кандидата. Намір, як здалося, був невиразним і не цілком щирим. «Нам треба провести консультації з партнерами і визначити, яку форму взаємин ми будуємо — чи вона буде суголосною з тією, котра була в 2012 році, чи іншою», — зазначив заступник Голови ВР «свободівець» Руслан Кошулинський. «Зараз тривають дискусії з цього питання, конфігурація сил дещо змінилася — колишня влада дезорганізована і не має єдиного кандидата, а ми завжди виходили з ідеєю, що опозиції потрібен єдиний кандидат», — додає нардеп–«УДАРівець» Павло Розенко, помилково йменуючи себе «опозицією».

«Єдиний кандидат потрібен тоді, коли є єдиний кандидат від влади, а нині вони самі влада, між собою й будуть боротися», — говорить «УМ» політолог Володимир Фесенко. Він звертає увагу на інше: «Одночасно з мерськими будуть ви­бори і до Київради, тож, за логікою, кандидатові в мери треба виставити свій список: наступати краще відразу двома фронтами».

Але про списки до Київради ймовірні учасники виборів наразі не заводяться — тут розібратися б принаймні з претендентами на головне столичне крісло та з паралельними загальноукраїнськими проблемами.

І Кошулинський, і Розенко категорично відмовилися назвати креатури власних партій. Лейтмотивом їхніх коментарів було акцентування на тому, що у «Свободи» та «УДАРу» є гідні претенденти, але, поки не знято питання єдиного кандидата, жодні імена не прозвучать. «Ми не хотіли б повторити ситуацію з «Батьківщиною», від якої ще до остаточного узгодження кандидатури почали висуватися люди. Я прихильник командної гри, а не дій окремих осіб, які можуть бути не на користь Києву», — зауважив Розенко, маючи на увазі Лесю Оробець.

Утім його колега по фракції «УДАР» Наталія Новак, екс–депутат Київради, каже дещо інше: «Кандидат у нас буде свій. Спільного з «Батьківщиною» і «Свободою» не буде — так само, як не вийшло і єдиного кандидата в президенти».

Що ж стосується «Батьківщини», то її представник Олександр Бригинець (у недавньому минулому — також депутат КР) наразі воліє говорити про «неофіційні версії» висуванців, серед яких — Леся Оробець, Микола Катеринчук, Микола Томенко, Володимир Бондаренко. Останній, призначений 7 березня головою КМДА, в розмові з «УМ» сказав таке: «Сьогодні рано говорити про кандидатів у мери — політичні сили, які були в опозиції, повинні визначитися. Я не виключаю нікого, але важливо не створити ситуацію взаємопоборювання — краще домовлятися. Хоча надії на таке домовляння великої й нема, але вона жевріє».

Перші з прохідних

Близький до БЮТ політтехнолог Тарас Березовець у коментарі «УМ» повідомив: «Батьківщина» погодила зі «Свободою», що висуватиме Юрія Луценка — він піде принаймні від двох політичних сил... Леся Оробець висунула себе без пого­дження з фракцією — наскільки мені відомо, її неофіційно підтримує Петро Порошенко. На президентські вибори Порошенко йде сам, а тут хоче спробувати виставити її кандидатуру. Крім них, намір балотуватися має Микола Катеринчук (також нардеп від «Батьківщини». — Ред.), який піде або самовисуванцем, або від Європейської партії. Оце й будуть три основні кандидати на цих виборах».

«Найбільш сталий електорат — у Катеринчука, він давно вів у Києві свою кампанію і має підтримку десь на рівні 15–20%. Його електорат — жінки. Оробець буде популярна в середовищі молоді. Але пріоритетні шанси має Юрій Луценко, — вважає Березовець. — У опозиціонерів до нього рівне ставлення, він добре зарекомендував себе під час Євромайдану, і киянам знайомитись із ним не потрібно».

Микола Катеринчук дійсно йде на вибори, підтвердив нам його консультант, політтехнолог Сергій Гайдай. У 2008–му Катеринчук уже балотувався в мери, але програв. У ті часи він заявив про себе як про самовисуванця, чим вельми зіпсував гру демократичній коаліції. Власне, у латентній допомозі «Льоні–Космосу» пана Миколу й звинувачували, особливо після переходу депутатів від Блоку Катеринчука до більшості Черновецького.

Свіжих даних щодо рівня підтримки Катеринчука нема, але, як видається, цифри, озвучені Березовцем, сильно завищені. Після активної фази своєї кампанії він справді довів березневі 3–5% (дані Центру Разумкова й групи «Рейтинг») до десяти з гаком відсотків. Але надалі був Майдан, який сплутав карти гравцям на муніципальному майданчику, і була провальна спроба Катеринчука проголосити себе «народним комендантом Києва». Після цього, аж до перемоги революції, він фактично зник із поля зору.

Щоправда, слід враховувати, що раніше безсумнівним лідером перегонів у Києві був Віталій Кличко. Нині, коли стало цілком зрозуміло, що лідер партії «УДАР» не розмінюватиметься на пост мера столиці, а буде балотуватись у президенти, його електорат перерозподілятиметься між іншими гравцями. І вони отримають певні бонуси до рейтингів.

Чи балотуватиметься Юрій Луценко, достеменно невідомо. «Поки що ні», — сказала «УМ» його прес–секретар Лариса Сарган. Водночас «УДАР» вустами заступника голови партії, нардепа Віталія Ковальчука заявив: якщо лідер руху «Третя Українська республіка» ухвалить рішення і буде кандидатом у мери Києва, «наша політична сила його підтримає. Столиця повинна, зрештою, отримати легітимну владу. І ми вважаємо, що Юрій Луценко має шанси отримати необхідну підтримку киян».

«Юрію Луценку як політику загальнонаціонального масштабу слід шукати себе в новій владі, але в ролі мера я його не уявляю. Він був народним депутатом, міністром — швидше за все, він і надалі шукатиме себе в цьому напрямі», — вважає політолог Віктор Небоженко. «Юрій Луценко — порожній варіант, якщо піде кілька людей від колишньої опозиції, у нього шансів нема», — додав колега по політологічному цеху Денис Богуш.

Що стосується Лесі Оробець, то ця депутатка «Батьківщини», як уже сказано, висунула себе сама. «Києве, я йду в мери, — сповістила вона у «Фейсбуці». — Я готова брати владу тільки безпосередньо з рук громадян. Я розраховую лише на вас і на себе. Але і буду винна тільки вам».

Ми поцікавилися в Лесі, що буде з її наміром «брати владу» в тому разі, якщо її партія затвердить іншого кандидата. «Я дочекаюся цього рішення і проаналізую, чи я як киянка буду готова проголосувати за цю людину. Не завжди «єдиний» означає «ефективний». Особливо ми в цьому переконалися на повторних виборах у п’яти проблемних округах», — відповіла Оробець.

«У фільмі також знімались...»

«Балотуватися буде Порошенко, — стверджує політолог Віктор Небоженко, переміщуючи Петра Олексійовича з кандидатів у президенти в число тих, хто нині шикується в чергу до Хрещатика, 36. — Порошенкові більш реально йти на мера, ніж братися за президентські вибори. Плюс піде його одвічний опонент — Катеринчук. Ольга Богомолець піде, хтось із «Правого сектору», десятки два бізнесменів. Хтось від «Свободи» — вони не можуть зробити вигляд, що Київ їх не хвилює...»

«Кимось» від «Свободи» може стати народний депутат–мажоритарник Андрій Іллєнко, припускають експерти. Про нього, а також про Олега Тягнибока, котрий балотувався в мери Києва у 2008–му, говорили ще навесні минулого року. Перемігши не абикого, а тодішню очільницю Київради Галину Герегу на парламентських виборах–2012 в окрузі на Троєщині, молодий Іллєнко почав нарощувати мускулатуру. Її явно недостатньо, щоб «узяти Київ», навіть попри те, що рейтинг Іллєнка–претендента вже в першій половині 2013 року сягав 4%, значно перевищуючи показник Тягнибока на мерських виборах–2008 (1,4%).

Іще одним кандидатом від колишньої опозиції може бути Микола Томенко. Принаймні за влади Янковича тодішній голова київського осередку «Батьківщини» (а нині — очільник Херсонської ОДА) Юрій Одарчеко називав саме Томенка ймовірним висуванцем цієї партії. На жаль, сам нардеп питання «УМ» щодо своїх планів проігнорував. Так само нічого нам не відомо про наміри ще одного, тепер уже колишнього представника фракції «Батьківщини» — Анатолія Гриценка. Порвавши з середовищем, яке свого часу виділило йому третій номер партійного списку, екс–міністр оборони цілком може бажати самоствердження за рахунок київських ви­борів. Однак це — теоретизування, не підкріплене фактами.

У коментарі «УМ» політолог Денис Богуш назвав ще два відомі імені, які, на його думку, можуть фігурувати в списку кандидатів у мери. Це — Леонід Черновецький, скандальний очільник міста в 2006—2012 роках, та голова КМДА 1992—93 Іван Салій. Задуми «космічного мера» нам не відомі, а от помічник Салія дослівно відповів так: «Поки таких планів нема, але це не виключено».

Політолог Сергій Таран вважає, що виборювати крісло мера можуть також громадський активіст Єгор Соболєв, «екзотичні кандидати типу Ляшка», а також відставлений від керівництва Київською держадміністрацією Володимир Макеєнко.

Вочевидь, Макеєнко — це «найкоротший» правитель в історії Києва, однак він досить вдало відчув «злобу дня». Півторамісячне головування в столиці тепер уже колишнього члена ненависної киянам Партії регіонів, який так і залишився народним депутатом, припало на пік революційних подій. Чимало киян оцінили і різку анти­януковичівську заяву Макеєнка, і відкриття (щоправда, після двох днів кривавого протистояння в центрі міста) заблокованого владою метрополітену, і відсутність претензій до майданівців, які захопили будівлю міськради. Якщо від нової влади піде багато кандидатів, у Макеєнка з’являється шанс, вважає Таран.

А поки нова влада визначається, Громадський сектор Майдану висуває кандидатом у мери ще одного Луценка — Ігоря, журналіста й громадського активіста, викраденого й сильно побитого наприкінці січня. «Щиро дякую своїм побратимам, — пише на «Фейсбуці» Луценко Другий, — але перш ніж оголосити себе кандидатом, вважаю за необхідне погодити з громадою столиці та з усіма середовищами на Майдані й поза ним консенсусний план дій щодо міста». План у Ігоря є.

Загалом, конкретна програма дій — це добре, бо, як слушно каже Денис Богуш, «не хотілось би бачити в Києві партійного вождя — тут потрібен топ–менеджер, який розбереться з безладом у земельних питаннях, із забудовами, з бортницьким колектором тощо. Почнеться весна, і всі дороги будуть дірявими, тож головне зараз — займатися комунікаціями, а не політикою».

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>