Великі проблеми маленького «пальчика»

Кожен і у місті, й у селі знає, скільки головного болю виникає, коли треба кудись подіти безнадійно зіпсовані пральну машину, телевізор, праску чи навіть стару мобілку і використані батарейки. Проблема відходів електронного та електричного обладнання і відпрацьованих елементів живлення (вони мають скорочену назву «електронні відходи») стала однією з головних екологічних проблем у всьому світі, а особливо у країнах, де правильна утилізація не є чи донедавна не була першочерговим завданням.

За словами керівника тематичного напряму з хімічної безпеки громадської організації «Мама–86» Ольги Цигульової, вже зараз швидкість накопичення електронних відходів утричі вища, ніж зростання обсягів усіх побутових відходів разом узятих, а вага електронних пристроїв, від яких щорічно відмовляється людство, нещодавно підскочила до 50 млн. тонн. І це лише верхня — видима — частина айсберга проблеми. Бо відпрацьована електронна техніка іноді містить більше 1000 різних компонентів, у тому числі токсичних, що забруднюють довкілля та негативно впливають на здоров’я людей. Експерти підрахували, що до 70 % небезпечних для довкілля та здоров’я людини речовин, які є у твердих побутових відходах, міститься саме в електронних відходах.

Найнебезпечнішими компонентами електронних відходів є важкі метали (свинець, ртуть, кадмій, шестивалентний хром); антипірени або сповільнювачі горіння (полібромовані дифеніли та полібромовані дифенілові ефіри); полівінілхлорид, — констатує Людмила Повякель, керівник лабораторії екогігієни і токсикології небезпечних відходів державного Наукового центру превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л.І. Медведя. Якщо електронні відходи потрапляють як звичайні на полігони та сміттєзвалища, то з часом під впливом природних факторів відбувається їх деструкція і вся суміш небезпечних речовин потрапляє у грунт і воду, а потім — через харчовий ланцюжок — до організмів людей, викликаючи дуже серйозні розлади імунної, нервової, травної систем, ураження ДНК, і спричиняє хвороби. При спалюванні електронних відходів, які містять, наприклад, полівінілхлорид, можуть утворюватися діоксини, які мають потужну мутагенну дію.

У Європі витрати на управління відходами частково або повністю несе виробник відпрацьованого товару, частково їх можуть покривати дистриб’ютори. Усі виробники (імпортери) мають бути зареєстрованими. Компанії створюють інфраструктуру для збору відпрацьованого електричного та електронного обладнання, надають можливість безкоштовно його повертати. Особливу увагу приділяють організації роздільного збору відпрацьованих батарейок й акумуляторів та мінімізації вивезення їх на полігони спільно з муніципальними відходами.

В Україні на законодавчому рівні необхідно закріпити принцип «розширеної відповідальності виробника», який повинен, найперше, виготовляти максимально екологічно безпечну продукцію, а потім забезпечити її безпечну експлуатацію і насамкінець — утилізацію відходів. Втім майже рік тому, у квітні 2013–го, вітчизняне Міністерство екології та природних ресурсів уклало Меморандум про співпрацю щодо відпрацьованих хімічних джерел струму (батарейок, акумуляторів) задля забезпечення їх подальшої безпечної утилізації. Відомство разом з компанією сотового зв’язку МТС за участі громадської організації «Мама–86» реалізують нац­програму «Викидай правильно!». Контейнери для збору відпрацьованих батарейок встановлені у понад 40 магазинах та офісах оператора зв’язку в Києві, у 15 — у Київській області, у 12 — у Львові та 10 — на Житомирщині.

Одними з перших в Україні ще минулого року навчилися правильно поводитися з відпрацьованими батарейками учні київського ліцею №227. Зібравши «пальчики», квадратні й круглі батарейки, вони не дозволили забруднити близько 800 000 літрів води та 40 000 метрів квадратних ґрунту: у лісовій зоні це територія проживання 4 млн. дощових черв’яків, 4 тисяч кротів, 2 тисяч їжачків, засаджена близько 4 тис. дерев.