Весь світ — за Україну

Попри переконаність Кремля у своїй правоті і спроби нав’язати її решті світу, міжнародна спільнота залишається повністю на боці України. Учора до Києва приїхав держсекретар США Джон Керрі, який поспілкувався не лише з політиками, а й із простими людьми на всипаній квітами вулиці Інститутській, де віддав шану полеглим бійцям Небесної сотні. Знову завітала до української столиці глава європейської дипломатії Кетрін Ештон. Чекають і директора–розпорядника Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард, яка особисто планує очолити місію МВФ, щоб нова українська влада могла якомога швидше отримати кредит для проведення реформ і виведення з кризи зруйнованої попередніми «покращувачами» економіки.

Учора на екстрене засідання зібралася Північноатлантична рада. Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен скликав його на запит Польщі — відповідно до угоди про створення блоку, будь–який член НАТО може ініціювати консультації щоразу, коли його територіальна цілісність, політична незалежність або безпека перебуває під загрозою. Оскільки Польща безпосередньо сусідить з Україною, на території якої вже перебувають і ось–ось можуть вдертися в значно більшій кількості російські війська, у Варшави є всі підстави вважати ситуацію загрозливою і для власної безпеки.

Санкції — ось–ось

Тим часом Росія вже за крок від поглиблення санкцій з боку США та ЄС. Про ймовірне ухвалення жорстких рішень на саміті Євросоюзу в тому разі, якщо конфлікт із Україною не буде вирішено дипломатичними методами, Москву попередив уже навіть міністр закордонних справ Німеччини Франк–Вальтер Штайнмайєр, який досі висловлювався з приводу радикальних дій щодо РФ досить обережно. Після зустрічі з главою МЗС Росії Сергієм Лавровим та генсеком ООН Пан Кі Муном він наголосив, що Росія має погодитися на створення міжнародної групи урегулювання. І якщо до четверга Європа не зробить рішучих кроків зі створення такої групи за участю представників РФ, наслідки не забаряться.

Про те, що Сполучені Штати запровадять санкції проти Росії до кінця цього тижня, повідомило журналістам у Києві джерело в делегації Джона Керрі.

Проте російське керівництво стурбованості з цього приводу не висловлює. Навпаки, радить перейматися санкціями тим, хто їх вводить. Адже тепер у Москви, крім аморфного «захисту російського населення», є «повноцінний» привід для введення військ в Україну: лист із відповідним проханням за підписом Віктора Януковича.

«Бендера і Шушкевич» на чолі «кризи в Росії»

Цей папір на вже другому за останні три дні засіданні Ради Безпеки ООН, ініціатором якого цього разу стала Росія, продемонстрував її представник Віталій Чуркін. Представники РФ, яка визнає Януковича єдиним легітимним Президентом України, стверджують, що ввести війська на територію раніше керованої ним держави екс–гарант української Конституції попросив 1 березня. Тобто, виходить, наступного ж дня після того, як сам же на прес–конференції в Ростові–на–Дону запевняв, що не підтримує такі кроки і виступає за унітарність і неподільність України.

При цьому Кремлю, зрозуміло, байдуже, що, згідно з Конституцією, дозвіл (і тим паче прохання) про введення на територію України військ іншої держави не може надати навіть справді чинний і легітимний Президент, оскільки це питання належить винятково до компетенції Верховної Ради.

У своєму виступі пан Чуркін оперував також поняттями «переворот», «захоплення влади озброєними націонал–радикалами», «антисеміти» й тому подібне. При цьому на хвилі обурення обмовився, сказавши, що «в основі нинішньої кризи в РОСІЇ лежить незадоволення народу суспільно–політичною обстановкою». Втім, можливо, це не зовсім і обмовка.

Києво–Печерську лавру, долі якій нібито загрожували «націоналісти», Чуркін охрестив «Києво–ПечОрською». А згадуючи про страшних фашистів, назвав їхніми лідерами «Бендеру і Шушкевича», чим теж неабияк повеселив майданівців, які дивилися трансляцію засідання Радбезу по інтернету.

«Це вам не 1968–й»

До того, що за круглим столом Радбезу він відстоює вкрай непопулярну серед інших учасників засідання позицію, Чуркіну не звикати. Проте цього разу, на відміну, від, скажімо, постійних засідань щодо ситуації в Сирії, він був справді одинокий — від Москви відвернувся навіть союзник із «сирійського питання», Китай. Його представники заявили, що підтримують суверенітет і невтручання у внутрішні справи України.

Інші ж учасники Радбезу, від Руанди й Нігерії до США та Франції, були значно більш категоричними. «Це вам на 1968 рік, коли одна країна може подавити демократичні процеси в іншій під надуманими приводами», — наголосив представник Великої Британії, посилаючись на введення радянських військ у Чехословаччину. І нагадав, що, апелюючи до нібито прохання Януковича, Москва «говорить про людину, яка винна в загибелі 90 людей і втекла з країни».

«Просте запитання до Росії: чому ви не підтримуєте міжнародне посередництво, залучення місії спостерігачів? Чому не співпрацювати на пряму з українською владою, яка хоче вирішити конфлікт мирно? — обурювалася постійний представник США в ООН Саманта Пауер. — Чому не виводите свої війська замість того, щоб посилати нові одиниці? Коли проводиться військове втручання в умовах кризи, як ця, і це є першим методом реагування, важко не зробити наступні висновки — Росія не хоче миру і не хоче знайти дипломатичне рішення. Для чого було обрати військові дії, наслідки яких можуть бути руйнівними? Тільки той, хто боїться правди, буде лякатися розміщення фахівців з моніторингу для виявлення конкретної мети і звітування, того ж насправді відбувається».

А представник України в РБ ООН Юрій Сергєєв, серед іншого, повідомив: «Я сам російськомовний. Але ніякого захисту з боку Росії не потребую».