Затишшя перед бурею

Українські соціальні мережі залишаються простором свободи і в останні дні народили черговий жарт: «У будь–якій незрозумілій ситуації розширюй територію Майдану».

Якщо порівнювати з минулим четвергом, територія, захищена барикадами, розширилася більш ніж у півтора раза. Тепер вільна земля не обмежується власне площею Незалежності та Хрещатиком до ЦУМу, а сягає Європейської площі й вулиці Грушевського, вулиці Трьохсвятительської поруч з Українським домом, а на вулиці Інститутській остання барикада височить поруч із верхнім входом до станції метро «Хрещатик». Це значить, що пожильці 5–зіркового готелю «Україна» — а в ньому до кінця січня розкуплено всі номери з видом на Майдан — мусять проходити і проїздити крізь опозиційний КПП, облаштований поміж мішків зі спресованим снігом.

Бойові дії проти «Беркута» й ВВ в останні чотири дні майже не велися. Сторони тримають паузу. На боці бунтівників, у «кращому» разі, палять автомобільні покришки. А неділя, скажімо, взагалі перетворилася на «день відпочинку» — закопчена вулиця Грушевського з її барикадами, новими величезними наметами й постійним грюкотом металевих бочок стала місцем паломництвом численних роззяв, туристів, навіть сімей із малими дітьми. Хоча позавчора на Майдані не було віча (кажуть, його скасували через церемонію прощання з полеглими героями; хоча що вже казати, якщо перед тим мітинги відбувалися щодня?), в центрі Києва юрмилися десятки тисяч людей. Співчуваючі несуть у скарбнички допомоги Майдану десятки тисяч гривень, гори провізії, одягу, ліків, дрів, автомобільних шин... при тому що за транспортування дрів і шин можна запросто загриміти на місяців два в буцегарню. Також відомо, що навіть на підходах до Майдану діють «летючі ескадрони» міліцейських карателів, які висмикують окремих майданівців, чинять над ними розправи, забирають до буцегарень, а то й гірше. Але столиця свою межу страху вже пройшла.

Майдан чудово самоорганізовується, споруджуючи нові потужні барикади на зайнятих територіях за якихось 20—30 хвилин — водночас виходить з–під контролю. Сам Євромайдан на площі Незалежності функціонує без проблем, а от його єднання з бойовими загонами на вулиці Грушевського та іншими радикалами час від часу обертається збоями. Так, ГО «Спільна справа» Олександра Данилюка в останні дні захоплювала (точніше, займала) приміщення міністерств АПК, енергетики, юстиції, керуючись революційним принципом «блокування органів влади». І щоразу доводилося міністерства звільняти та пропускати всередину їх працівників за посвідченнями. У випадку з Міненерго йшлося про безпеку АЕС та інших стратегічних об’єктів. А очільниця захопленого Мін’юсту Олена Лукаш у ніч на понеділок закатала через ТБ справжню істерику, заявивши: або розблокування приміщення її відомства, або вона на Радбезі лобіюватиме рішення про введення надзвичайного стану. Коли Віталій Кличко — вочевидь на пропозицію влади — прийшов вимагати звільнення МЮ, його — вже не вперше — послали за відомою адресою.

На відміну від кількох інших радикалів Майдану, які не ховаються, Данилюк живий, здоровий і не заарештований. Штаб національного спротиву вважає дії його організації провокативними й недоцільними. До речі, свого часу «Свою справу» виперла із заблокованої споруди КМДА «Свобода» — теж за надмірну конфліктність.

У вуличних боях у минулі дні видатним був погром і захоплення опозицією Українського дому (плюс кілька поранених біля стадіону «Динамо»). Найгостріші емоції викликало прощання із загиблими героями Майдану. А найбільший гнів спричинили виступи лідерів парламентської опозиції на сцені. Після невиразних промов Кличка, Яценюка й Тягнибока, котрі прийшли з другого раунду переговорів на Банковій, де їх півдня протримали в приймальні, Майдан на заклик лідера «Свободи» голосував: виходити з переговорів із владою чи ні? Дві третини висловилися за припинення розмов і продовження силового тиску на Януковича. Намагаючись реабілітуватися, саме того дня Арсеній Яценюк закликав розширити Майдан «до вулиці Ольжича» (насправді — Ольгинської).

Наступного дня троє лідерів знову пішли на Банкову — начебто на заклик Ради церков — і отримали несподівану пропозицію від Президента: на амністію сотень арештованих за участь у масових заворушеннях влада нібито погоджується, але за умови звільнення зайнятих опозицією будівель та ін. До антидемократичних «законів 16 січня» вносять зміни, також починають працювати над поверненням Конституції–2004. Яценюкові пропонується посада Прем’єра, Кличкові — гуманітарного «віце» плюс дебати з Януковичем. Якщо хто не зрозумів — останнє було маркером збиткування, однак опозиціонери, повернувшись на Майдан, у своїх виступах насправді не відкинули схему польового замирення з владою часів «Солідарності»: «президент ваш — прем’єр наш».

Радикали на передовій кажуть, що не підуть із цієї війни, хоч би про що домовилися спраглі до влади політичні лідери опозиції. Тільки повна капітуляція Януковича! Можливо, якісь відповіді на питання, яких виникає все більше, дасть завтрашня сесія Верховної Ради. А тенденції до хитання фракції «Регіонів» уже намітилися. Так, замість майже 200 нардепів від ПР позавчора в нараді з Януковичем на Банковій брали участь лише 78, і ті — нажахані. Дався взнаки потужний наступ опозиції на області адміністрації аж до Запоріжжя...

Утім, є також і купа прикмет, які вказують на небажання влади відступати — починаючи від призначень на високі посади членів «партії війни» на зразок Клюєва до звірячих рорзгонів мітингувальнкиів у регіонах...