Церемонія прощання з Юрієм Вербицьким відбувалася в одній з найбільших церков Львова — храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Люди не вміщалися в храмі, і юрба заповнила все подвір’я. На похорон прийшли близько п’яти тисяч львів’ян. Після прощання у церкві жалобна процесія рушила до Личаківського кладовища. Поховали Юрія Вербицького на Алеї героїв, де покояться січовi стрільці, учасники бою під Крутами, вояки УПА.
«Я ніколи не думав, що на цьому полі почесних поховань ми будемо ховати моїх однолітків, — сказав мер Андрій Садовий. — Подивіться на портрет Юрія — це відкрите, щире обличчя. Як казав один священик, «iз таких можна писати образИ». Він любив життя, він не приймав насильства. Його катували, його вбили. Його вбили, бо він не хотів бути рабом. Він віддав своє життя, щоб ми з вами ніколи в житті не були рабами...»
Тіло 52–річного львів’янина зі слідами катувань знайшли неподалік Києва. Його, пораненого, ввечері 19 січня викрали з лікарні разом з iще одним активістом Майдану — Ігорем Луценком. Юрій Вербицький, кандидат фізико–математичних наук, працював у відділі сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики НАН України. Захоплювався альпінізмом та долав найскладніші маршрути на Кавказі. За словами рідних та близьких, Юрій був дуже доброю, спокійною людиною, до жодних радикальних угруповань не належав.
«Юрко був неоднозначною людиною, — сказав на похороні Сергій Вербицький, брат загиблого. — Але одне в ньому було достатньо сильне — він дуже болісно сприймав будь–яку несправедливість. Він ніколи не був великим радикалом... Коли почалися події на Майдані, він поїхав до Києва, у грудні тиждень відбув там... Коли були прийняті закони 16 січня, Юрко зібрав речі і каже: «Я не можу тут сидіти». Ми з ним розмовляли перед Йорданською святою вечерею, і я його спитав, чи не хоче він приїхати на святу вечерю. А він мені каже: «Точка неповернення перейдена: або та влада знищить нас, або ми її. Я зробив свій вибір». Я сподіваюсь, що ми всі зробимо свій вибір правильно».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
