Бутику не пощастило — шини пiдпалювали зовсiм поруч. (Юрiя САПОЖНІКОВА.)
На Грушевського, на «нейтральній смузі» поміж «Беркутом» і мітингувальниками, на світанку в четвер згорів бутик дорогого дитячого одягу Daniel. Це перший розгромлений магазин за весь час протистояння в Києві.
Ще з вечора в середу було видно, що вогонь від підпалених шин підкрадається на ґанок бутику. З боку «Беркута» цілу ніч із пожежного шланга лили воду. Але не на бутик, що зайнявся, — цілилися в майданчик за барикадою, куди раз по раз підбігали радикали з «коктейлями Молотова».
О 12.00 у четвер, коли кореспондентка «УМ» прийшла на місце подій, всередині магазину горіла стіна. Стеля повністю впала. Пожежники у той час вели переговори з протестувальниками. Двоє вогнеборцiв iз піднятими руками йшли зі сторони «Беркута» до протестувальників — домовлятися, щоб дали погасити шини біля будівель. Переговори закінчилися успішно. Пожежники ручним стволом узялися гасити вогонь. «УМ» звернула їхню увагу, що в будинку досі палахкотить одна зі стін. Лише після цього пожежники зайшли всередину. Потім вони розповіли, що це повторне займання, адже перший раз вогонь у бутику гасили ще о сьомій ранку, довелося евакуювати чотирьох людей iз верхніх поверхів. Їхні квартири практично не постраждали.
Водночас до розгромленого магазину підійшов солідно вбраний чоловік. Представився Юрієм, керівником охорони бутику Daniel. Каже, що десь о третій ночі, коли спрацювала сигналізація, він із колегою приїхав сюди. Вітрина була розбита. «У магазинi все розграбовано. У барі випитий алкоголь, яким ми пригощали клієнтів. У касовому апараті не було грошей, товар розграбований (а його було на мільйон гривень). Пожежників викликали кілька разів. Вони сказали, що не можуть до нас добратися. Далі охоронцеві стало погано вiд ядучого диму. Я його повіз у лікарню», — розповідає пан Юрій.
Журналіст із Франції Крістіан із ночі перебував під барикадами. «Я бачив, — розповідає, — двох мародерів у спортивному одязі, 20—25 років. Один — кавказької зовнішності. Хотіли витягнути м’яку іграшку з вітрини. Самооборона Майдану їх кілька разів відводила від магазину. Всередину їм не дали залізти. Мародери тут ще довго були. Потім на задньому дворі вони нишпорили у гаражах, придивлялися, що можна вкрасти».
Двоє хлопців iз закіптюженими обличчями курять в арці, яка веде у двір, де «працювали» мародери. Кажуть, що стоять тут більше доби — ще з обіду середи. «Я стояв постійно на передовій. Комусь із наших стрельнула ідея залізти у вітрину і подивитися, скільки там «беркутів». Улізли в те вікно. Воно вже кілька діб, як розбите. Буквально півгодини пройшло після цього — і вся будівля загорілася», — показує рукою на розтрощений магазин Дмитро. За його словами, пожежа почалася ближче до ранку, десь о п’ятій годині. «Жінка з четвертого поверху відчинила вікно й хвилин 40 кричала: «Я тут згорю», — розповідає хлопець.
Його соратник по барикадах каже, що розбивав лід біля струмка («Беркут» безперервно ллє зі шланга водою на мітингувальників): «Ми набирали у відро воду і гасили пожежу. При мені чотири хлопці телефонували на «101». Але ніхто не їхав». Дмитро продовжує: «Мій друг Денис підняв руки і пішов до «Беркута». Він за професією пожежник. Просив їх спрямувати струмінь на бутік. А міліція по ньому — світлошумовими гранатами».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
