«Переговори означають пошук компромісу»

Володимир Фесенко,

Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Я б не робив висновку, що мирні протести переросли в силове протистояння. Те, що відбулося на вулиці Грушевського, — це прояв радикальних настроїв, які й до того існували в протестному середовищі. Позавчора відбувся локальний прояв таких настроїв, і я б не перебільшував значення цих подій.

Дуже добре, що обидві сторони утрималися від ескалації силових дій — принаймні не було їх розростання на інші місця Києва чи інші міста України.

Є й позитивні сигнали — зустріч Президента з де–факто лідером опозиції (самим фактом такої зустрічі Янукович «призначив» Кличка на таку роль). Тож зараз головне — розпочати переговори по суті, визначити їхню структуру. Очевидно, що ситуація в Києві «напрягла» Президента, бо стало ясно, що силові методи, які пропонуються, не тільки не дають результатів, а й тільки погіршують ситуацію. Зрештою, у ніч із 19–го на 20–те можна було провести й «зачистку» Майдану, але цього не сталося. Влада, я думаю, теж не хоче ризикувати.

Переговори означають пошук компромісу, ультиматумів не може бути ні з одного, ні з іншого боку. В опозиції мають зрозуміти: ніякої відставки Януковича не буде. Про що натомість можна домовлятися? Про скасування законів, які спровокували останню хвилю кризи. Про демілітаризацію центру Києва, звідки треба вивести внутрішні війська та частину «Беркута», але у відповідь на це опозиція має зняти барикади на Майдані та звільнити КМДА. Оце — мінімальний пакет питань.

Але це не розв’яже кризу, тож про що слід говорити іще? Про створення гарантій бодай відносної демократичності майбутніх президентських виборів. До таких гарантій може належати формування ЦВК на паритетній основі з нейтральним головою на її чолі, і це по–перше. По–друге, гарантія участі у виборах усіх лідерів опозиції — і це стосується не лише Кличка, а й, можливо, навіть Тимошенко. По–третє, можна домовлятися по закону про вибори Президента, по заходах, які б нейтралізували технології підкупу виборців. По–четверте, предметом переговорів може бути й доля уряду, але тут річ не стільки у відставці Азарова, скільки в тому, щоб на момент президентських виборів у країні був політично нейтральний уряд. По–п’яте, мову можна вести й про зменшення ваги президентської посади, тобто — про зміни до Конституції.

Кость Бондаренко,

Інститут української політики:

— Події вчорашньої ночі означають, що певна кількість людей не зрозуміла того, для чого вони два місяці стояли на Майдані. Вони сподівались, що почують певний план дій, побачать лідера, який поведе їх на подальшу боротьбу. Але коли вони прийшли на віче і не почули нічого, окрім загальних фраз, частина їх кинулася на барикади… Можна говорити про те, що прийняття Верховною Радою сумнозвісних законів стала каталізатором таких дій — не причиною їх, але приводом.

Причини ж насправді дві. Перша — невдоволення владою, друга — невдоволення опозицією. Соціологи передбачали радикалізацію настроїв, але до них не прислухалися.

Щодо розв’язання кризи, то я боюсь, що запрошення за стіл переговорів лише Президента та лідерів опозиції питання не вирішить. Потрібно, аби також була делегована особа від радикального табору. Без такого учасника переговорів говорити про їх успішність недоцільно. Що стосується Януковича, то сила — на його стороні, але, з іншого боку, він хоче, аби його ніхто не звинуватив у тому, що він не використав ці можливості для уникнення силового протистояння. Він хоче, аби його ніхто не звинуватив в ігноруванні переговорного процесу. Але говоритиме він з опозицією з позиції сили. І диктуватиме свої умови.

Якщо опозиція на це погодиться, вона себе делегітимізує в очах Майдану. Якщо ні, то тоді можливе загострення конфлікту та зачистка Майдану силовими методами. У Януковича в цьому відношенні будуть просто розв’язані руки. А з усіх трьох опозиційних лідерів найбільш активно нині діє Кличко, він принаймні не демонструє розгубленості.