Це наш принцип роботи: «Почуєте кожного». По суті, перефразоване передвиборче гасло Віктора Януковича. Втім, на відміну від Президента, ми — журналісти «Громадського радіо» — маємо розкіш його дотримуватися. Щодня ведучі Андрій Куликов, Ірина Славінська, Кирило Лукеренко, Юрій Макаров, Ілона Довгань, Максим Буткевич, Ірина Соломко, Леся Ганжа і я, Наталя Соколенко, зустрічаємо на нашому марафоні гостей iз влади та парламентської опозиції і позапарламентської також, експертів, що близькі до Банкової, до Москви, до Майдану і до Брюсселя, дуже різних за поглядами митців і, головне, звичайних людей — учасників подій без посад, регалій чи наукових ступенів. Ось кілька за останні дні: Олег Скрипка, «ВВ» і Фома з «Мандрів», Віктор Чумак, «Удар» і Віктор Балога, соціологи Ірина Бекешкiна і Євген Копатько, політологи В’ячеслав Піховшек і Андреас Умланд. Ще не затягнули на прямий ефір до себе гостей з Антимайдану, та в нас є записи їхніх голосів на нашій сторінці сайта.
Озираюся назад і згадую про те, як наші, журналістські, мрії зробити ні від кого не залежне, справді громадське радіо переросли у твердий намір перестати мріяти і почати реалізовувати задум. Півроку тому ми склалися по 600 гривень «з носа» на сайт. Першу радіорозмову записали — безплатно — на студії друзів. Спочатку наші записані програми набирали сотні, а потім і тисячі прослуховувань.
Для всіх українців драматичним став день 1 грудня. Відразу після кривавих подій на Банковій нам зателефонували колеги з радіостанції «Європа плюс» і запропонували разом робити марафон «Євромайдан–онлайн». Тепер нас слухають і на сайті «Громадського радіо», і на FM–хвилі «Європи плюс». Сотні тисяч людей. А народилася ця радіоісторія на ґрунті невідступного журналістського принципу дотримуватися професійних стандартів і бути підзвітними лише звичайним громадянам.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
