Як нащадок хана Мамая татар розбив

20.12.2013

На узліссі на березі річки Уж, або, як її тут називають, Уша, на межі «зони відчуження і безумовного відселення» в Поліському районі Київщини, зберігся масивний кам’яний хрест. На ньому ще можна розібрати вибиту дату — 1503 — та залишки напису. Це — братська могила загиблих тут у битві, про яку в «Хроніці польській–литовській–жмудській і всієї Русі» Матвія Стрийковського, виданій в Кенігсберзі 1582 року, вказано: «тієї ж осені 1503 на ріці Уші князь Федір Іванович Ярославович і князь Юрій Іванович Дубровицький і князь Григорій Глинський, староста Овруцький, сточили битву з татарами перекопськими, і там за допуском Божим, уражене було військо литовське від татар і убитий князь Григорій Глинський і при нім Горностай». Отож під тим кам’яним хрестом разом з іншими, ймовірно, упокоївся і князь Григорій Глинський. 510 років тому на переправі через річку Ушу, неподалік села Тараси, відбулася кривава битва між військом перекопських татар, які перед тим знищили містечко Вовчків, і об’єднаним польсько–литовсько–руським військом.

Я вперше побував на місці забутої битви в день Чорнобильської катастрофи в квітні 1986–го, вдруге аж через 27 років, пізньої осені 2013–го. За ці роки узлісся заросло й місцина здичавіла, а хрест вгруз у землю десь на півметра. Розташований на узвишші заболоченої заплави та ще й на насипному кургані, він помітно вирізняється на місцевості. От тільки рушників на ньому не було — мабуть, повмирали вже дві сестри — полячки з лісового хутора, котрі доглядали за могилою і щораз на Великдень пов’язували рушники. Тож ми привезли рушники з собою. Ми — це невеличка імпровізована народознавча експедиція Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського. За провідника був місцевий краєзнавець Олександр Солодар.

Рід Глинських (Мамаєвичів, Лексад) залишив слід в історії. Особливо ж князь Михайло Львович. Їх досі пам’ятає давнє містечко Глинськ над Сулою, неподалік Ромен на Сумщині, звідки вони вирушили у широкий світ. Один iз них, Григорій, як ми вже знаємо, загинув за Україну в бою з татарами. Другий, черкаський намісник князь Богдан Глинський, 1498 року зі своїми «козаками» — а саме так назвав його воїнів ще татарський хан, напав на татарську фортецю Езі (Очаків)... Та чи не найяскравішою постаттю серед них був князь Михайло Глинський, про якого Микола Аркас у своїй «Історії України–Русі» писав: «...Глинський розбив татар дощенту і здобувши собі великої слави та відчуваючи в собі силу, задумав одірвати Україну... од Польщі й самому зробитися Великим князем українським». Тож, як продовжує цю ж думку Богдан Сушинський, «у повстанні, яке він підняв 1508 року, намагаючись від’єднати українські землі від Литви, а відтак від Польщі, брали участь загони козаків... Князь віднаходить спільників серед місцевих українських аристократів і починає збирати військо. Метою повстання було, на першому етапі, створення великого князівства київського, навколо якого згодом можна було б збирати землі, що входили свого часу до складу Русі–України». Це чи не перше українське повстання за створення української держави. Через зраду начебто союзників Глинського воно зазнало поразки, хоча спочатку повстанці здобули низку серйозних перемог.

Хто ж він, Михайло Глинський? Походив iз давнього татарсько–українського роду, нащадок хана Мамая, один із синів якого прийняв християнство і загніздився в містечку Глинськ. Звідси й походить назва роду — Глинські. Михайло Львович Глинський виховувався при дворі німецького імператора Максиміліана, здобув блискучу європейську освіту. Згодом служив польському королю Альбрехту Саксонському. Після поразки повстання 1508 року поселився в Москві. Завжди був заможною людиною. 1526 року його племінниця Олена Глинська вийшла заміж за великого князя московського Василя ІІІ і стала матір’ю царя Івана IV, відомого як Іван Грозний. Чи не найосвіченіша людина при дворі московського царя, він був одним iз найвпливовіших політичних діячів того часу. Командував московськими військами у війні з Литвою і Польщею. Та давня мрія про створення незалежної української держави не полишала його. Він починає таємні перемовини з польським королем Сигізмундом. 1534 року за участь у змові при московському дворі був заарештований і невдовзі, 64–річним, помер у московській тюрмі. Дружина ж його брата Василя Анна Глинська, донька сербського воєводи Стефана, мати Олени Глинської, бабуся царя Івана IV, пережила чоловіка на тридцять років. Вона стала черницею і померла літа 1553...

...Ми попрощалися з хрестом до наступної весни, коли плануємо повернутись сюди знову для ретельнішого обстеження цієї історичної пам’ятки і створення телевізійного фільму.

Данило КУЛИНЯК,
письменник, заслужений журналіст України
  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>