Вадим Гарнаєв: В українському ефірі багато неякісного російського продукту

22.11.2013
Вадим Гарнаєв: В українському ефірі багато неякісного російського продукту

Вадим Гарнаєв. (з власного архіву.)

Супутниково­кабельний канал ТВі не належить до числа тих, які дивиться найбільше число гладачів. Утім він один із небагатьох «великих» і «малих», в ефірі якого можна почути більш­менш збалансовану інформацію про суспільно­політичні події у країні. Тінь недовіри на опозиційну до діючої влади репутацію ТВі впала після скандальної зміни власника каналу в травні. Втім у ефірі продовжують з’являтися представники опозиції й інші прогресивно налаштовані люди, на каналі звучить ще більше української мови, пропагуються культурно­мистецькі і загальнолюдські цінності. Про нинішній ТВі ми говоримо з генпродюсером каналу Вадимом Гарнаєвим.

«Замість 18 годин оригінального контенту на тиждень показуємо 53»

— Вадиме, коли приїхали працювати в Україну, збиралися «из остатков и руин ТВі» створювати повноцінний телеканал. Як вважаєте, наскільки справилися з завданням? Які перші підсумки?

— Часу пройшло небагато, тож підбивати підсумки можемо лише проміжні. Ми збільшили кількість програм власного виробництва і зробили — мені так здається — зрозуміле для нашої аудиторії позиціонування: показали, хто ми і що робимо. Замість 18 годин оригінального контенту на тиждень, коли я прийшов на канал, тепер показуємо 53 години. І робимо ми це за менші кошти, ніж раніше, — не дуже суттєво, але скоротили бюджетні витрати на 10­15 відсотків.

Наш основний напрям — інформаційне мовлення. Ми його розширили. Тепер у нашому ефірі актуальна інформаційна картина дня із 7 ранку і до 22 вечора. Нам вдалося залучити молодшу аудиторію і не розгубити те ядро глядачів, яке дивилося нас і раніше.

— Які цифри збільшення числа глядачів?

— Кількість глядачів — це умовні цифри, які вираховує вимірювач рейтингів, компанія Gfk. У них є 2,5 тисячі вимірювачів піплометрів, що розкидані по Україні. Показники кожного піплометра — це певна репрезентативна вибірка. Коли дивиться якусь програму один iз членів родини, до приймача якої підключено спеціальний прилад, цей перегляд збільшують у тисячі разів — і вираховуються цифри. Вважаю, вони не відображають реальної кількості телепереглядів. Хоча канал ТВі має стабільну позитивну динаміку зростання частки і рейтингу. Для нас частка 0, 41 процента, якщо беремо «+18», — уже не унікальний результат.

Ми маємо чітку позитивну динаміку відвідування сайту нашого каналу. У середньому — 40—45 тисяч відвідувачів за добу. Але уже мали і 85 тисяч — без купівлі трафіку, а лише за рахунок того, що мали ексклюзивну інформацію.

— Які чинники корегують раніше прийняті рішення? Скажімо, казали про закриття проекту «Сьогодні. Про головне». Натомість, він продовжує виходити і перетворився на повноцінне ток­шоу. Про закриття говорили, щоб пропіарити програму?

— Дійсно, це можна сприймати як рекламний хід. Насправді попереднє рішення змінили після того, як чітко зрозуміли, чим відрізняється «Сьогодні. Про головне» від оновлених новин. Таке рішення — це ще й крок назустріч глядачам, які дивилися канал до оновлення. Тому вирішили, що проект залишаємо. Але треба було змінити формат. Спочатку збільшили число учасників дискусії у студії і починаємо активно залучати до розмови глядачів, які можуть надсилати повідомлення з мобільних телефонів і через інтернет.

Головна мова в Україні — українська

— Практично всі менеджери і журналісти з Росії, які працюють на українських телеканалах, періодично скаржаться на нижчий професіоналізм телевізійників тут, в Україні. Який кадровий потенціал телевійників у нас, за вашими спостереженнями?

— Чогось, із чим би я не стикався на російському ТБ, на українському немає. Проблема кадрів відчувається всюди, просто тут вона гостріша, бо людей менше. У Росії можна вибирати із 140 мільйонів, а в Україні — із 45 мільйонів.

В Україні є своя специфіка роботи, зокрема у компанії, в яку я прийшов. Тут працює багато родичів, друзів, знайомих. Якщо приймаєш рішення замінити когось, хто не зовсім добре виконує свої обов’язки, — по ланцюжку отримуєш реакцію із різних підрозділів, серед незадоволених опиняються люди, яких ти не хочеш втрачати. Свою роль відіграють клановість, родинні і дружні зв’язки. До речі, рівень оплати праці часто залежить не від професіоналізму, а від таких відносин: зарплата може відрізнятися у 1,5—2 рази від середньостатистичної. Із цим доводиться боротися. Бо це неправильно. Ще одна особливість: в Україні ніхто не хоче брати на себе відповідальність, бояться її, як вогню.

І в Україні, і в Росії велика частина людей працює заради процесу: прийти, посидіти й отримати гроші. Їх не цікавить, який буде результат.

— Хто на каналі ТВі приймає остаточні рішення: ви, менеджмент чи власники?

— Виглядало би дивно, якби всі рішення я приймав одноосібно. Наша команда робить «тєлєк», який цікаво дивитися нам, нашим друзям і тим, хто поділяє наші погляди. А нам цікаві інформація, аналітика, інтелектуальні розваги і гумор високого рівня. Рішення щодо частини питань ми приймаємо на рівні менеджменту каналу. Якщо вирішуємо, наприклад, питання купівлі серіалу — обговорюємо це з інвестором. Оцінюємо вартість, ризики.

— Інвестори і власники каналу ТВі — це одні й ті ж люди?

— Я не обговорюю ці теми.

— Ще до того, як приїхали працювати в Україну, ви спілкувалися з тоді гендиректором ТВі Миколою Княжицьким, який і в колишньому статусі, і тепер як депутат активно лобіював і лобіює питання прозорості медіа­власності. Ви говорили з Княжицьким на цю тему? Чи було б вам простіше працювати зараз, якби всі знали, що власник ТВі — Микола Мартиненко, як про це говорять у кулуарах, на що натякали у нещодавньому відкритому листі журналісти, які звільнилися з каналу після зміни власника наприкінці весни?

— Мені працювати не складніше і не простіше, бо я маю повноваження для прийняття всіх необхідних рішень. Якщо хтось бажає, щоб не знали, що він є власником, напевно, на це є причини. Не факт, що вони не суб’єктивні, а об’єктивні. Політичних замовлень ми не виконуємо. Думаю, оцінювати роботу каналу варто за наповненням його ефіру. Ми намагаємося об’єктивно висвітлювати події, представляти якомога більше експертних думок. Усі, хто нас дивиться, знають, що ми підтримуємо процеси євроінтеграції України.

Із Миколою Княжицьким на теми прозорості медіа­власності в Україні ми не спілкувалися. Ми взагалі з ним уже давно не спілкувалися. На певному етапі наші шляхи розійшлися: він почав створювати інший проект, я залишився тут. Незважаючи на те, що ми по­різному дивимося на деякі питання — це нормально, я цього чоловіка поважаю за його цілеспрямованість і впертість. Мені здається, він може досягати мети незалежно від будь­яких зовнішніх факторів. Він іде напролом — я вважаю це позитивною рисою.

— Із загальних тенденцій вибивається те, що після появи на телеканалі менеджера з Росії саме ТВі став ще більше українським, ніж був раніше. Чому?

— По­перше, це продовження традицій. Коли я прийшов на канал, бренд уже був сформований. Відразу все міняти було б невірно і з причини комерційної доцільності, і з погляду піару і маркетингу. По­друге, дуже багато каналів в Україні, великих і відомих, показує дуже багато російського продукту, який дивляться глядачі. Але, за моєю оцінкою, він неякісний. Скажімо, не витримує критики більшість російських серіалів.

Україна — двомовна країна. Проте головна мова — українська. Тому в нашому ефірі звучить переважно українська мова.

ДОСЬЄ «УМ»

Вадим Гарнаєв, 33 роки

Народився у Московській області.

Вступив до Московського державного обласного університету, через півтора року залишив навчання.

З 1998 р. працював на російському каналі Biz­TV, який згодом став MTV Russia, потім на інформаційному «Росія 24».

З 2009 р. — перейшов на «Дождь», з 2011­го — виконавчий директор каналу.

2012 р. — працює у компанії Digicast, що займається організацією медійних проектів «під ключ».

Із червня 2013 р. — генеральний продюсер каналу ТВі (Україна).

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>