«Люблю мистецтво невиліковно»

05.08.2004
«Люблю мистецтво невиліковно»

«Бурлаки на Волзі».

      «Суть мистецтва полягає в його чарівності. Всі недоліки, все можна пробачити художнику, якщо його творіння зачаровує». Ці слова Іллі Рєпіна повною мірою стосуються і його самого. Хоча, за великим рахунком, Рєпіну і пробачати не було чого. Він намагався бути щирим у житті й творчості. Просто ці намагання трактувалися по-різному. Західні критики називали його геніальним живописцем, зараховували до когорти обраних. Тоді як їхні колеги з радянської Росії — ідеологом соціалістичого реалізму, гостросоціальним художником. Коли Ілля Юхимович писав картину «Бурлаки на Волзі», то переймався, швидше, творчими, технічними проблемами. На Заході цю роботу назвали «найсонячнішою картиною» Віденської всесвітньої виставки. В Росії ж її тривалий час цінували за показово-соціальний сюжет...

 

      Iлля Рєпін народився 5 серпня (за новим стилем) 1844 року у містечку Чугуїв Харківської губернії у родині військових поселенців. Перші ази малярства отримав у місцевій школі військових топографів, потім навчався в іконописця Бунакова і вже з 15 років виконував замовлення на ікони та церковний розпис. Згодом мальовнича, але провінційна Харківщина для таланту Рєпіна стала замалою — він вирушає до Петербурга, де вступає до художньої школи, а потім і до Академії мистецтв. Однією з перших вагомих відзнак Іллі Рєпіна стала Велика золота медаль, яку він отримав за свою дипломну роботу  «Воскресшi доньки Iаїра». Одним із бонусів цієї нагороди стало також право на поїздку за кордон, яким Ілля Юхимович нехтувати не став: він жив і працював у Італії, Франції... І писав картини, від яких перехоплювало подих навіть у людей, далеких від мистецтва. «Мистецтво я люблю більше доброчесності, — зізнавався Рєпін. — Люблю таємно, ревниво, як старий п'яниця — невиліковно. Де б я не був, чим би не розважався, як би не захоплювався, чим би не насолоджувався — воно завжди у моїй голові, у моїх бажаннях, кращих, найзаповітніших».

      Вступивши до Товариства пересувних художніх виставок, він почав працювати ще активніше. Вже в 1891 році у залах Академії мистецтв на персональній виставці Рєпіна експонувалися 300 його полотен! Творчість, до того ж, аж ніяк не заважала художникові бути активним громадянином своєї країни. Він викладає в Академії мистецтв, товаришує з Львом Толстим, у 1904 році Рєпіна разом із Чеховим, Короленком, Стасовим обирають почесним членом Московського літературно-художнього товариства, він ставить свій підпис під вимогою термінового й повного оновлення державного устрою, у 1907 році художник стає членом-кореспондентом Сербської академії наук і мистецтв у Белграді.

      Рєпін прожив довге життя — 86 років. І встиг справді багато, як у кількісному, так і в якісному сенсі. Сьогодні його полотна прикрашають найвідоміші музеї світу. І разом з іншими геніями він по праву царює на олімпі образотворчого мистецтва світу. Творчість Рєпіна називають панорамою російської історії другої половини ХІХ століття. У його творчому активі — портрети російських письменників Толстого, Тургенєва, Горького, Писемського, композиторів Глінки, Мусоргського, Бородіна, Римського-Корсакова, Глазунова, Лядова... Він створив образи своїх колег-живописців: Сурикова, Крамського, Васнєцова, Куїнджі, Шишкіна, Сєрова... Саме в його інтерпретації запам'яталися нам ще зі школи  обличчя великих учених Менделєєва, Павлова, Сєченова, Бехтерєва, хірурга Пирогова...

      Найвідоміші його картини в інших жанрах — це «Іван Грозний та син його Іван 16 листопада 1581 року», в народі це полотно відоме як «Іван Грозний убиває свого сина». У впізнаваності з цим полотном можуть сміливо суперничати картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», «Не чекали» та багато інших. 

      Старіючи, художник продовжував дивувати. І це — ще один доказ його потужного, нестримного, справжнього таланту, який не дозволяв розслаблятися, зручно вмостившись на лаврах.  Апогея імпресіоністично-живописної свободи — а одночасно й психологізму — його творчість досягає у портретних етюдах для Державної Ради . У загадковій картині «Які простори!» — молода пара на березі Невської затоки — Рєпін не приховує свого ставлення до нового покоління у властивій для нього манері «любові-ворожості».

      Останні тридцять років життя Ілля Рєпін прожив на своїй дачі у «Пенатах». Там його навідували Купрін, Стасов, Маяковський, Бунін... Звідти він їздив до Ясної Поляни, де писав портрет Толстого, до Риму — на Всесвітній виставці експонувалася його картина «17 жовтня 1905 року», туди художнику надійшло повідомлення про те, що його зарахували до Фінляндського художнього товариства, там він почав новий цикл на євангельські сюжети й задумав картину «Гопак», присвятивши її пам'яті Мусоргського... Там він помер 29 вересня 1930 року, залишивши після себе кількасот розкішних полотен і величезну загадку великого генія.