Шукачка смислів

Захисниця тварин, акробатка в цирку й астроном–аматор

Навпроти мене в київській кав’ярні сидить та ж сама впевнена й азартна Поліна Башкіна, але я не втримуюся, щоб не сказати, як вона змінилася. «Я не ставила перед собою таку мету, — коментує Поліна. — Але коли повністю оновлюєш життєві обставини, коло спілкування, спосіб думання, зміни приходять автоматично». В розмові ми повертаємося на сім місяців назад, коли Поліна спробувала свою першу професію — догляд за хворими в хоспісі. «Ця ідея прийшла до мене після смерті батька, — розповідає моя героїня. — Я хотіла опинитися на межі, поруч із тяжкохворими, дізнатися, чи переосмислюють вони своє життя і чи відкривається їм щось таке, чого ми не бачимо через щоденний поспіх».

Наступного місяця Поліна поїхала в Херсонську область і домовилася про роботу в цирку–шапіто. Вона жила з клоуном у крихітному відсіку вантажівки, навчилася ходити в повітрі по канату, жонглювати, а ще продавала попкорн і заробила свої перші гроші не розумом, а фізичною працею. Далі ще цікавіше: Поліна приєдналася до групи науковців Музею Івана Гончара і поїхала з ними на Херсонщину записувати давні пісні, розповіді знахарів, шептух і навіть справжньої відьми. «Я була таким піддослідним кроликом у всіх тих виливаннях, нашіптуваннях, — з усмішкою пригадує Башкіна. — Й одного дня отримала такий сильний енергетичний удар, що потім довелося справді мене відливати». У Цюрупинську Поліна разом із членами експедиції побувала також у хаті художниці Поліни Райко — істинно народної художниці, яка, втративши всіх рідних, вирішила оповісти про своє життя фарбами на стінах власної хати. Після етнографії були професії зоозахисника в столиці й астронома у Кримській астрофізичній обсерваторії. Наукових дослі­джень астрономи Поліні не довірили, але дозволяли дивитися в телескоп, спостерігати, запитувати і натискати всі кнопки. «Навіть на гірських вершинах не так гостро відчуваєш суєтність і швидкоплинність людського життя, як поруч із зірками», — захоплено згадує майже астроном Поліна Башкіна. Наступного місяця моя героїня лишилася в Криму і приєдналася до гірських рятувальників — альтернативних еменесників, які без жодної зарплати і винагороди рятують неуважних туристів, а у вільний час влаштовують змагання і маркують туристичні маршрути в горах. Зустріти Поліну в Києві вдалося завдяки її сьомій, здається, найменш ризикованій з усіх нею спробуваних професій — дизайнера інтер’єрів.

Дорослі мрії і письменницька професія як бонус

Обрані Поліною професії не вписуються в сучасний стереотип про ідеальну роботу економіста–юриста–бухгалтера–телеведучого–програміста і скоріше схожі на ті, які діти зазвичай перелічують на запитання дорослих, ким вони хочуть стати. «Ні, дитиною я мріяла стати продавцем морозива, щоб їсти його досхочу, і вчителькою молодших класів, — заперечує Поліна Башкіна. — Виходить, мрійник у мені прокинувся в дорослому віці, бо саме тепер мені неймовірно цікаве все, що лежить за межами звичного». За сім місяців Башкіній відмовили лише в одному місці, яке вона не називає, бо хоче таки достукатися до тих, хто може навчити її ще однієї особливої професії. «В місця, про які ми мріємо, виявляється, потрапити дуже легко, — ділиться досвідом Поліна. — Усі двері насправді відкриті, просто ми звикли обмежувати себе завбачливістю і страхами».

Як і було обіцяно на початку проекту, щомісяця Поліна Башкіна відкриває для себе та читачів ще й незвичайного героя, в якого навчається основ нової професії і людської мудрості. За ці сім місяців її героями стали медсестра в хоспісі, яка, вийшовши на пенсію після роботи в МВС, вирішила допомагати тяжкохворим, дівчина–астроном, яка знайшла своє призначення в тому, щоб пізнавати Всесвіт, педагог, який присвятив своє життя вишивці, викладачка Інституту дизайну, клоун («Взірець любові до людей», — говорить про нього Поліна), гірський рятувальник, захисниця вуличних тварин. «У процесі проекту я переконалася, що моя ситуативна місія — підтримувати цих дивовижних людей, яким іноді не вистачає сил, щоб тягнути все на собі, і в житті яких теж є місце сумнівам», — розповідає Поліна Башкіна.

Слухаючи Поліну, я теж мимоволі згадую, що говорю з піарником із величезним стажем. Проект «12 місяців. Рік сенсу» має настільки чітку структуру, за ним стежать тисячі людей в iнтернеті — чи не реклама це самої Поліни? «Знаю з відгуків читачів, що публічність мого проекту багатьом допомагає прийняти те рішення, до якого вони раніше були не готові, — не погоджується зі мною Поліна. — До того ж я не вмію жити й мислити без форми. І мені вже не потрібно заробляти собі ім’я. Навпаки, для людей з мого попереднього професійного кола проект — це навіть антипіар, бо ж нині я заперечую цінності, якими керуються працівники цих компаній». Але піар–здібності все ж не лишилися «без діла»: у хоспісі Поліна організувала суботник, щоб зібрати всі необхідні для хворих речі; у цирку придумала комплекс рекламних заходів; на стінах Музею Івана Гончара із друзями втілила в життя проект «Перш ніж померти, я хочу…» («Before I die I want to…»); організувала благодійний концерт класичної музики на захист бездомних тварин; розробила роздатковий матеріал для туристів у горах.

Цілком закономірно, що, знайомлячись з унікальними людьми й опановуючи унікальні професії, Поліна не могла не спробувати себе ще й у ролі письменника. Проект «12 місяців. Рік сенсу» завершиться у травні, відповідно влітку 2014 року Поліна Башкіна планує дописати книжку — такий собі «посібник для офісного втікача». «Чи не боїшся брати на себе відповідальність за тих людей, які, прочитавши твої блоги чи книжку, теж захочуть звільнитися й відправитися на пошуки себе?» — запитую Поліну. «Я готова підтримувати всіх, хто зважиться піти справжнім шляхом, — запевняє офісна втікачка Башкіна. — Люди зазвичай задумуються про кардинальні зміни, коли опиняються «на межі», а мені б хотілося, щоб вони подумали про своє життя раніше, доки в них є час і сили для змін».

Виробничі травми і день народження в повітрі

Усе ж, зважуючись на шлях моєї героїні, важливо розуміти, що на ньому кожного чекають і відкриття, і небезпеки. Поліна запевняє, що для цього експерименту не мала жодних заоща­джень, бо звільнення не планувала заздалегідь. Протягом семи місяців Башкіна неодноразово відмовлялася від пропозицій великих компаній влаштуватися до них на роботу, пого­джуючись лише на підробітки, які давали їй гроші на продукти і бензин. Як і в будь–якій ризикованій справі, не обійшлося і без травм: після роботи гірським рятувальником Поліна повернулася до Києва із запаленням нирок, а після цирку, де на неї стрибнув собака, — зі шрамом на лобі. «Це дрібниці, робота в хоспісі та із захисниками тварин лишила глибші «рубці», — зізнається Башкіна. — Одна з пацієнток хоспісу попросила мене розмістити її звернення, в якому вона закликала людей не марнувати своє життя. Коли я повернулася до Києва після чергової поїздки і захотіла її провідати, виявилося, що цієї жінки не стало».

Поліна не говорить, які п’ять несподіваних професій чекають на неї та її читачів у найближчі п’ять місяців — зберігає інтригу. Так само вона не знає напевно, чим займеться, коли закінчиться проект і буде презентовано книжку. «Не повіриш, але я цілком можу уявити, що в якійсь зі спробуваних професій можу лишитися, — здивувала мене моя героїня. — Але навіть якщо не визначуся зі своєю місією, цей рік не буде марним, бо я поборола свої страхи і навчилася жити абсолютно іншим життям».

Цього місяця Поліна Башкіна разом зі своїми колегами–дизайнерами оформлює фасад навчально–методичного центру «Інститут дизайну». На одній зі стін Поліна планує закріпити справжні стіл і канапу, щоб у такій фантастичній 3D–кімнаті відсвяткувати день народження і екватор своїх наполегливих пошуків справжніх смислів.