Замах на сховище хреста

23.10.2013
Замах на сховище хреста

Ікона–ставротека з лицьового та зворотного боків.

Учора під стінами дніпропетровських облдержадміністрації та облради протестували небайдужі громадяни. Приводом для невдоволення, як засвідчують організатори акції протесту, став намір влади передати до кафедрального храму Української православної церкви Московського патріархату 16 експонатів. Останні датуються XVIII століттям і використовувалися для служб у січовій церкві Покрови Пресвятої Богоматері в селі Покровське до зруйнування Запорозької Січі російськими військами у 1775 pоці. Серед них — і велика національна реліквія українського народу та його держави — ікона–ставротека війська Запорозького Низового 1747 року.

Востаннє про цю суперікону, як її вже охре­стили, багато писали у ЗМІ під час Першого всеукраїнського фестивалю музеїв «Музей третього тисячоліття». Але, окрім пересічних читачів, вони викликали інтерес і в одного з відомих людей. Чоловіку забаглося, хоч ти лусни, щоб ікона–ставротека поповнила його «дачу–музей». Зрештою, ціною неабияких зусиль ентузіасти реліквію відстояли і вона стала надбанням Нікопольського краєзнавчого музею, де особливе місце відведено саме козацькій тематиці.

— Православна церква в житті запорозького козацтва посідала важливе місце, адже була вагомим об’єднуючим фактором, — розповідає відомий нікопольський історик, багаторічний заступник директора краєзнавчого музею з наукової роботи Мирослав Жуковський. — Військо Запорозьке Низове мало церковну ставропігію (автономію) і перебувало під зверхністю Вселенського Константинопольського патріарха. І рішення свого коша ставило вище влади київського митрополита, межигірського архімандрита та власного церковного начальника. Одним із найвизначніших культових предметів Січової Святої Покрови Божої Матері церкви була ікона–ставротека війська Запорозького Низового. Створена у 1747 році, вона збереглася до нашого часу, переживши не одну війну.

Те, що ікона–ставротека дожила до наших днів, здається дивовижним. Навіть у 1775 році, коли росіяни нещадно розгромили Запорозьку Січ, пограбувавши і січову Свято–Покровську церкву, до цієї реліквії, як і до деяких інших козацьких експонатів, не доторкнулися взагалі.

Таким же дивом вціліла суперікона і в буремному 1917 році, позначеному знавіснілим полюванням більшовиків на релігійні символи. А в 1925–му її передали до Нікопольського музею витончених мистецтв. І хоч історики запевняють, що подібні ікони існували ще, та до наших днів збереглася тільки одна.

У 1998 році ікона–ставротека була передана до Дніпропетровського державного історичного музею імені Д.І. Яворницького для вивчення та реставрації. У 2000–му реставратори вивчили її фізико–механічні та історико–матеріальні дані для складання рекомендацій щодо реставрації та збереження. Ці роботи закінчили у 2003 році. А на Покрову, у 2005–му, ікону–ставротеку представили відвідувачам Нікопольського краєзнавчого музею.

Тепер же громадськість забила на сполох iз приводу намірів влади передати козацькі святині УПЦ Московського патріархату, яка до них жодного відношення не має. Проте саме ця церква так люба нинішній владі. Не дивно ж, що у Дніпропетровську саме їй, обласканій, дісталися і будівля залу органної музики, і колишньої 10–ї міської лікарні у самісінькому центрі міста, і ще багато чого. І хоч громадськість щодо цього висловлює свій протест регулярно, все робиться за принципом «Васько слухає та їсть»...

Насамкінець з учасниками акції зустрівся голова Дніпропетровської обл­ради Євген Удод, який пообіцяв протестувальни­кам, що цінності краєзнавчого музею передаватися церкві не будуть.

ДОВІДКА «УМ»

Ікона–ставротека є сховищем хреста. Її основою є срібна масивна овальна пластина — таблиця, у центрі якої вмонтований різьблений кипарисовий хрест. І хрест, і таблиця двобічні, розраховані на огляд iз двох боків. Ікона розташована у дерев’яному різьбленому позолоченому кіоті, що має форму портретної рами з внутрішнім овальним вирізом, подвійним та двобічним.

Ікона датована 1747 роком, про що свідчить різьблений напис кириличним шрифтом по периметру зі зворотної сторони. До неї додатково зроблено пунктирний різьблений напис XIX ст. іншим шрифтом «Весу во всей 8 ф. 16 золот.». У 1867 році ікону дослідив і описав Дмитро Яворницький, який побував у Покровську (нині — Нікополь).

Кипарисовий хрест складено з барельєфним різьбленням розміром 19 х 12 см. На лицьовій стороні — розп’яття Господнє зі знаряддями катувань. На перехрестях у медальйонах з крученої виноградної лози з гронами — сюжети про Христові страсті: моління про чашу, несення хреста, чаша Господня з Божою Матір’ю та Іоанном. У деяких медальйонах різьблені написи за сюжетом. На зворотному боці — зображення Богородиці з Божим немовлям у лівій руці, в медальйонах — свята: Благовіщення, Різдво Богородиці, Введення до храму, Різдво Христове також із різьбленими написами: бірюзові і безбарвні стразові вставки. Всього у кожній накладці по променевому пучку: 48 бірюзових та 36 безбарвних прозорих вставок. За легендою, кипарисовий хрест було принесено до коша війська Запорозького Низового з Єрусалима.