Переможець є. Переможених немає

За вагомий особистий внесок у розвиток музеїв днями було нагороджено провідних майстрів своєї справи. Саме такі слова закладені у гасло премії, покликаної що два роки відзначати копітку роботу музейних працівників та надихати музейне товариство. Нагорода у вигляді фігурної колони, сформованої з імені найшанованішого зберігача історії Бориса Возницького, дісталась Олесю Пошивайлу, провідному науковому співробітнику Національного музею–заповідника українського гончарства в Опішному. Музейник та за сумісництвом гончар у третьому поколінні, отримуючи відзнаку, не приховував хвилювання: «Я вперше стою, як на сповіді, перед провідними музеєзнавцями України. Займаючись розбудовою Музею гончарства, часу підсумовувати власні здобутки не мав. Мені здається, що я випадково, всі присутні музейники достойні, аби бути пошанованими». Утім послужний список переможця більш ніж переконливий: етнолог, засновник вищезгаданого Музею гончарства, директор Інституту керамології, відділення Інституту народознавства НАНУ. Ініціатор багатьох форумів та фестивалів гончарства. Саме завдяки Олесю Миколайовичу на пострадянському просторі було затверджено новітню наукову дисципліну — керамологію.

Список претендентів на нагороду налічував десять імен. Експертна рада, сформована з провідних мистецтвознавців, музейних працівників, професорів та науковців у галузі музейної справи, шляхом голосування обрала трьох фіналістів. Так, окрім Олеся Пошивайла, на нагороду претендували гендиректор Національного музею мистецтв імені Ханенків Віра Виноградова і директор Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького Надія Капустіна. «Голосування було далеко не одностайним, думки розділилися, — розповідає член експертної ради, директор Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського Сергій Лаєвський. — Основою для нас стала постать Возницього, задля вшанування якого, власне, було створено цю нагороду. Справи, які творив Борис Григорович все своє життя, ті висоти, яких він досягнув, були нашим орієнтиром».

Проте голова ініційованої премії, генеральний директор «Мистецького арсеналу» Наталя Заболотна слово «переможені» впевнено заперечує: «Немає переможених і не буде! Адже Україна — велика і перспективна. І сотні тисяч творів мистецтва завдячують своїм існуванням праці ентузіастів і подвижників». Директор «Арсеналу» запевнила, що надалі премія зростатиме, а її організатори зроблять усе, аби нагорода імені Возницького стала загальнодержавною. Як доказ вдалося заручитися підтримкою міністра культури України Леоніда Новохатька, що особисто завітав на церемонію вручення. «Борис Григорович з молодих років був пропагандистом культури, йшов до людей, — згадав патріарха українського музеєзнавства у своїй промові Леонід Михайлович. — Ми дещо підзабули про вектор роботи наших закладів культури — просвітницький. Якби не це подвижництво, яке багато років тому розпочав Борис Григорович, хіба сьогодні було б стільки пошановувачів його таланту, хіба зібрав би він стільки артефактів? Мабуть, що ні. Борис Возницький гуртував навколо себе багато людей, що допомагали йому».

Окрім самої статуетки, переможець отримав грошову нагороду — 25 тисяч гривень, яку ініціатори премії називають, швидше, символічною, однак відзначають, що та підкреслює соціальну значимість музейної справи і надає велику моральну підтримку ентузіастам–музейникам.