Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Джастін Тімберлейк і Бен Аффлек. (надане прес–службою Ukrainian Film Distribution.)
Назву цього фільму запам’ятати настільки важко, наскільки легко забути сам фільм. Звісно, блискучі — у прямому сенсі — епізоди все ще зринатимуть у пам’яті глядача, можливо, навіть через місяці: вечірки, яхти, дівчата, вілли, боа і гральні автомати. Не більше. Хоча автори кіна (режисер фільму Бред Фурман) і запевняють, що їхня історія має глибокий повчальний зміст: показати, яка небезпека чигає на покоління споживачів, котрі хочуть швидких прибутків.
Конс’юмеристів у даному випадку представляє Річі (Джанстін Тімберлейк), якого надули в одному з онлайн–казино десь у Коста–Риці, і ображена гордість жене його на екзотичні острови. Там він несподівано знаходить щедрого роботодавця — Айвена (Бен Аффлек) — в особі власника того самого казино, де його нагріли. Великого розуму не треба, щоб здогадатися, як далі розвиватиметься сюжет: підступний бос, жінка, пристрасть і... добро перемагає зло у фіналі. Пишучи чергову розважальну історію для американців, сценаристи, вони ж і продюсери Брайан Коппелман і Девід Левієн («13 друзів Оушена») навіть не погидували старим затертим трюком — дати головному злодію російське ім’я — Айвен Блок, тобто Іван Блок. Незважаючи на яскравий акторський склад, розкішні природні локації та інтригуючу можливість зазирнути по той бік ігрового бізнесу, «Сліпа удача» справляє враження абсолютно прохідного фільму. Щодо можливості підглянути у щілину за власником казино, то ми дізнаємося, що у цьому бізнесі можна заробити до кількох мільйонів «зелених» за один день, що дурять там не по–дитячому і що схем обдурювання стає все більше. Тобто фактично ми не дізнаємося нічого нового, чого не знає пересічний відвідувач казино Лас–Вегаса чи зали гральних автоматів у Жмеринці.
Ще один момент — переклад, гарний, літературною українською мовою, але не для фільму про будні злочинного світу. Найміцніший вираз у лексиконі розумахи Айвена з російським бекґраундом — це «бляха» (хоча уявляю, що саме звичайне f...k сценаристи могли вкласти в його уста), а коста–риканські бандюки говорять українською чи англійською без акценту й постійно вживають слово «довбаний» у кількох варіаціях. Хоча який сюжет така і мова. Але не вірю...
Так само не хочеться вірити, що після «Арго» у фільмографії Аффлека з’явилося ось таке кіно. Хоча скільки людей подивилося «Арго» з його «Оскаром» за кращий фільм? І скільки піде на фільм із розкішною Джеммою Артертон та не менш спокусливим для іншою половини людства Джастіном Тімберлейком? А акторство, зрештою, — це просто ремесло.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>