Ніагарський водоспад у нашому селі

10.07.2013

Неподалік Умані є неймовірне диво природи — Буцький гранітний каньйон, який розташований у селі Буки Маньківського району і який місцеві жителі називають «маленьким фіордом посеред України». Тут просто казкові краєвиди. Історики розповідають, що саме з цих країв для закладки славнозвісного Софіївського парку в Умані граф Потоцький наказав привезти сосну, оскільки був зачарований тамтеш­ньою мальовничою природою та незвичайним ландшафтом. У Шевченковому краю він посів другу сходинку у рейтингу «Сім чудес Черкащини» і є улюбленим місцем відпочинку.

Жителі Бук запевняють, що походження назви каньйону пов’язане з їхнім населеним пунктом. Люди кажуть, що слово «буки» означає вир, глибину водоспаду. Справді, у деяких місцях коловороти Гірського Тікичу нагадують сучасні джакузі.

Вік гранітних порід датується двома мільярдами років, тому Буцький каньйон вважають одним із найдавніших у світі геологічних вимірювань. Із 70–х років минулого століття каньйон є пам’яткою природи національного значення. Його довжина — 2,5 кілометра, а ширина сягає від двадцяти до вісімдесяти метрів.

У каньйоні є дивовижний 90–метровий водоспад Вир, води якого з шумом скочуються з гранітної брили заввишки п’ятнадцять метрів. Такий собі український Ніагарський водоспад. Він розташований безпосередньо перед входом у Буцький каньйон, за 800 метрів нижче вiд греблі Буцької ГЕС. До речі, цю ГЕС було відкрито ще у 1929 році. Її вважали на той час найкращою в Радянському Союзі — три турбіни майже по три сотні кінських сил кожна. Але більше тридцяти років тому її було закрито і тепер це історична пам’ятка архітектури, котра охороняється державою.

Біля водоспаду збереглися руїни водяного млина, датованого ще ХІХ століттям. За переказали, ще за часів феодалізму Буки славились водяними млинами, які увічнив на своїх малюнках французький художник Жан–Анрі Мюнц, котрий подорожував цими краями 1781 року.

Скелі каньйону, які нависають над крутими берегами Гірського Тікичу, в деяких місцях підносяться на сорок метрів. Чимало з них чудернацької форми: можна «побачити» в них гуманоїдів, казкових тварин, є тут і кам’яна голова чоловіка у чалмі. Альпіністів ці скелі приваблюють складністю траси.

Із року в рік потік мандрівників тут збільшується. «Раніше люди приїздили лише влітку, а зараз почастішали й зимові гості. Приїжджі, а це й автотуристи, і байкери, й альпіністи, — мають змогу знайти нічліг у приватному секторі, — розповідає «УМ» голова Буцької селищної ради Оксана Власюк. — Та переважно люди приїздять зі своїми наметами». Жінка бідкається, що туристи залишають по собі купи сміття, і прибирати його доводиться силами селищної ради.

ПУТІВНИК

Від Черкас до Буцького каньйону — 165 кілометрів, які можна подолати автобусом. А зі столиці туди можна дістатися Одеською трасою, проте доведеться їхати години три.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Під час визвольних воєн 1648—1667 рр. мешканці Бук брали найактивнішу участь у повстанському русі. У 1649 році була навіть створена окрема Буцька сотня з більш ніж двохсот козаків Уманського полку. У 1655 році, захопивши Буцьку фортецю, козацькі війська під командуванням Богдана Хмельницького перехопили ініціативу в так званій Дрижипольської компанії, після чого прогнали польсько–шляхетських загарбників далеко на захід. Ще пізніше, у 1767 році, через цей населений пункт проходили повстанські загони Коліївщини на чолі із Максимом Залізняком.