Марення сивого коня

05.07.2013
Марення сивого коня

Усе нове — добре забуте старе. Ця проста формула відома всім, та послуговуються нею лише обрані, найкмітливіші, як, наприклад, такі відомі люди в Голлівуді, як продюсер Джері Брукхаймер і режисер Гор Вербінськи. «Десять років тому ми зрозуміли, що настав час воскресити піратів, і почали працювати над фільмом «Пірати Карибського моря». Тепер настав час оживити жанр вестерну взагалі і «Самотнього Рейнджера» окремо», — щиро зізнаються батьки оновленого образу одного з найвідоміших героїв американської поп–культури.

Самотній Рейнджер та його побратим індіанець Тонто народилися у Штатах ще в 1930–х, про їхні пригоди розповідали на радіо, знімали телешоу, робили фільми, їх змальовували у коміксах. Чесний блідолиций і відданий червоношкірий створили чудову пару, що задовольняла запити публіки й допомагала міфологізувати історію Дикого Заходу, де на армію корупціонерів та бандитів iз великої дороги обов’язково знайдеться псих–одинак. От тільки армія — це все ж армія, а один у полі не воїн, раціонально нагадують Брукхаймер і Вербінськи в епізоді, коли з командою «За Америку! Вогонь по ворогу!» вишколені солдати з гвинтівками ідуть на слабоозброєних абригенів тiєї самої Америки.

Чи оживили з виходом «Самотнього Рейнджера» поняття вестерну — питання, що зависає у повітрі. Якщо брати до уваги весь той вінегрет жанрів, усю кількість вибухів, стрілялок, трюків i кількох вельми яскравих персонажів, то так. Якщо ж говорити про стилістику, смислове наповнення й спробу глянути на історичні кліше з іншого боку, то «Самотній Рейнджер» упевнено програє «Джанго вільному» Квентіна Тарантіно.

Новий фільм, перш за все, роблять персонажі–клоуни, масні жарти й туалетні приколи. Головний герой — Джон Рейд, він же Самотній Рейнджер (Армі Хаммер), чесний, але якийсь недолугий прокурор, котрого увесь час шпетить його напарник. Останній — той персонаж, на якого і йтиме глядач, бо у цій ролі виступає Джонні Депп: він змінив пов’язку флібустьєра на капелюх–тотем у вигляді воронячого опудала, але не змінив поведінки Джека Горобця — той самий дивак і такі ж трюки. Кажуть, що задля втілення у образ під час зйомок актор жив окремішно у наметі, але це, очевидно, не допомогло позбутися рис добре упізнаваного пірата. Третій персонаж, що входить до групи головних позитивних героїв, — це білий кінь Сілвер, чи то привид, чи істота з надзвичайними здібностями, що уміє злітати на дахи, лазити по деревах i витягає свого господаря–рейнджера з усіх халеп. Ще одна важлива роль, яка не робить історії, але робить фільм, — це власниця борделю Руда у виконанні королеви ролей фріків Хелени Бонем Картер. Вона — квінтесенція самого поняття «Дикий Захід»: таємнича, небезпечна, червоної масті — як і та земля, що насичена кров’ю, готова пристрілити у найнеочікуваніший момент, — бо хто ж здогадається, що із філігранно обробленого слонової кістки протезу–ноги висунеться дуло пістолета?

У фільмі є ще смішний бандит–трансветит, кролики–канібали, жарти типу «так, я продезинфікував голку — я на неї попісяв». Тобто все, щоб заспокоїти ваші мізки, що вже закипають від щоденних роздумів, як вижити і що робити далі.

Коли ж зняти увесь цей масний шар, можна докопатися до кількох світлих моментів, що легітимізують картину. Наприклад, теми знищення корінного населення («Наш час минув — це зветься прогрес», — визнає вождь племені), становлення нової нації («Я член свого племені», — гордо кидає блідолиций Джон Рейд) чи озвучення основної релігії молодої держави («Купити велику країну, за яку діти нам подякують», — як передрікає головний злочинець, підприємець–залізничник Коул).