Ракети ... пiд облрадою

02.07.2013
Ракети ... пiд облрадою

До 70-річчя форсування Дніпра тут має постати «Парк ракет». Фото автора.

Космічний підтекст форсування Дніпра

Схоже, молоді та завзяті керманичі Дніпропетровської області ахметовсько­криворізького розливу, на відміну від своїх попередників, вирішили увічнити пам’ять про себе епохальними об’єктами суто радянського штибу буквально під стінами владних будівель. Спершу колишній глава облдержадміністрації, а нині — віце­прем’єр, Олександр Вілкул став душею і натхненником архітектурного ансамблю, приуроченого до 80­річчя Дніпропетровської області. Про незбагненність цієї події наша газета писала. Насамперед у тому розумінні, що дотепер ані про 30­річчя, ані про 70­річчя і навіть 50­річчя навіть не згадували. А тут раптом пошанували з небувалим розмахом — встановили кам’яні брили з барельєфами найвизначніших постатей в історії краю. Проте з численних керманичів Дніпропетровщини за ці 80 років такої честі удостоїлися тільки двоє — Леонід Брежнєв та Володимир Щербицький. А от про першого лідера області В. Чернявського та його наступника М. Хатаєвича, тобто першопрохідців, яким завжди найважче, ніде не згадали жодним словом.

Після передислокації Олександра Вілкула до Києва все активніше про себе заявляє інший криворіжець, голова Дніпропетровської обласної ради Євген Удод. Судячи з усього, лебединою піснею Євгена Григоровича має стати черговий грандіозний проект радянського світосприйняття — «Парк ракет». Як би там не було, ця ідея подається як ініціатива пана Євгена, чого він і сам не приховує, i нині вже почала натхненно втілюватися в життя. А помпезне відкриття мають приурочити до ще однієї круглої дати радянського штибу — 70­річчя... форсування Дніпра, що випадає на наступне 22 жовтня. Про це Євген Удод повідомив на своїй нещодавній прес­конференції, присвяченій третій річниці його перебування на нинішній посаді. «Впевнений, що «Парк ракет» стане обличчям космічної столиці, точкою притяжіння як для жителів міста, так і для численних туристів, — наголосив голова обласної ради. — Моя особиста мета — створити певний маршрут, де б усі бажаючі змогли побачити всі науково­космічні досягнення наших земляків — усе те, що раніше було недоступним для відкритого огляду».

Виставковий комплекс «Парк ракет» складатиметься з одноповерхової багаторівневої будівлі неправильної форми з цокольним поверхом, вхідною групою, атріумом і демонстраційним залом для перегляду експонатів — ракетно­космічної техніки. За допомогою мультимедійного обладнання з історією і сучасністю космічних досягнень, подій, пов’язаних iз виробництвом, запусками і польотами ракет, можна буде ознайомитися у супроводі звукових та світлових ефектів.

За задумом, новостворена експозиція представить справжні ракети­носії, бо­йові ракети, супутники, космічні станції, експонати агрегатів, що входять до складу різних ракетних комплексів. Тобто, все, що за 70 років розробили і запустили у виробництво конструкторське бюро «Південне» і «Південмаш», а це чотири покоління міжконтинентальних балістичних ракет і 72 типи космічних апаратів, понад 400 виведених на орбіту супутників власного виробництва. Апофеозом же стане встановлення макетів у натуральну величину трьох бойових ракет висотою від 10 до 42 метрів. Що цікаво — таке видовище постане буквально під стінами ... облради. Отож ідеться про такий собі «Пентагон» під дніпропетровським «білим домом», заради якого вже вирубали парк справжній — десятки здоровенних дерев, які влада, щоправда, називає безнадійно старими, обіцяючи натомість висадити молоді.

Хоча, здавалося б, ракетно­космічна галузь в аспекті виставково­музейному «ображеною» зов­сім не здається. Діють наразi Космічний музей при Дніпропетровському Національному університеті імені Олеся Гончара, Аерокосмічний центр і навіть встановлено металевий пам’ятник ракетобудівникам, який з’явився стараннями тодішнього керманича області Миколи Швеця. Хоча щодо цього історія особлива. Микола Швець заходився відкривати металевий пам’ятник акурат тоді, коли під ним, на той час главою облдержадміністрації, всерйоз захиталося крісло. Отож обласний лідер зробив крок відчаю — до чергового приїзду Леоніда Даниловича здійснив так званий акт доброї волі. Однак Президента металевий пам’ятник не зворушив настільки, що він його... об’їхав десятою дорогою. І не просто об’їхав, а того дня влаштував грандіозний рознос Миколі Антоновичу, після чого, від гріха подалі, главою Дніпропетровської облдержадміністрації було призначено Володимира Яцубу.

Тепер мало хто пам’ятає і про ще один запопадливий крок Швеця. За владарювання Миколи Антоновича у Дніпропетровську на Дніпровській набережній навіть почали зводити музей космонавтики. Однак після відходу Миколи Антоновича з владних олімпів про цей проект безнадійно забули... Але, як бачимо, зі змінами влад і політичних еліт у регіоні ракетно­космічні пристрасті не згасають. Влада нинішня, не особливо посвячена щодо минулих ракетно­космічних потуг її попередників, необхідність втілюваного нею нині в життя пояснює насамперед тим, що ані в Космічному музеї, ані в Аерокосмічному центрі немає необхідних площ, щоб показати весь розмах. Отож, як це не парадоксально, такі вільні площі знайшлися під стінами обласної ради. Проте для дніпропетровців не є секретом, що саме на прилеглiй до Аерокосмічного центру території якраз вільних площ вистачає — і ті ж ракети на свіжому повітрі тут виставляли завжди, тільки без належного архітектурного оформлення. І гідну демонстрацію вітчизняно­радянських досягнень у галузі ракетно­космічної техніки тут теж забезбечували згідно з найсучаснішими вимогами до мультимедійної техніки.

Але ще незбагненнішим здається аспект політичний. У радянські часи весь цивілізований світ ми жахали своїми міжконтинентальними ракетами з ядерними боєголовками. Проте ще з кінця минулого століття немовби інші часи настали. Однак криворізькі хлопці при вищій дніпропетровській владі, схоже, цього ніскільки не усвідомили. Бо справді здоровим глуздом не збагнути появу міжконтинентальних балістичних ракет масового знищення людей прямісінько під стінами Дніпропетровської облради. Якщо раніше Радянський Союз тримав у страховi цим добром весь цивілізований світ, то кого збираються вражати дніпропетровські владці — розуму не підвладно. І можна собі уявити картину, коли неминучі зарубіжні гості завітають до дніпропетровських облради та облдержадміністрації й насамперед побачать міжконтинентальні балістичні ракети масового знищення, яких колись жахався весь цивілізований світ.

Одна і та сама колода

Але це ще тільки квіточки, які обіцяють перетворити «Парк ракет» в об’єкт доволі скандальний. Перші гучні ознаки цього вже нині стали відомими широкій громадськості.

Насамперед, кому випала честь бути причетними до зведення епохального об’єкта? В усіх повідомленнях і виступах щодо «Парку ракет» згадувалися тільки відомі підприємства, як­от виробничі об’єднання «Південмаш», «Дніпроважмаш», наукові, проектувальні установи. Однак, як стало відомо з «Вісника державних закупівель», переможцем тендеру на освоєння майже 12 мільйонів гривень з бюджету Дніпропетровської області, виділених для цього об’єкта, стало нікому не відоме, отож всуціль загадкове, товариство з обмеженою відповідальністю, але, як виявилося, з необмеженими можливостями, — «Альк». Фірма була внесена до Єдиного державного реєстру тільки 9 вересня 2010 року, а в першому у своїй історії тендері взяла участь тільки у серпні 2012­го. Перший млинець для «Алька» тоді виявився доволі глевким, бо, незважаючи на найвигіднішу цінову пропозицію, підприємство тоді до участі в тендері не допустили внаслідок відсутності цілої низки документів — не могли вони представити ані доказів своїх досягнень у сфері будівництва, ані підтвердження господарської діяльності взагалі. І навіть свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість у ТОВ не знайшлося.

Отже акурат до травня нинішнього року про діяльність цього ТОВ «Альк» не було ніякої конкретної інформації. І тут раптом тріумфальна перемога у боротьбі за право зводити об’єкт, яким так опікується і хизується обласна влада. Хоча прискіпливі журналісти докопалися до витоків такого успіху. Виявляється, восени минулого року таємничий «Альк» очолив директор, раніше помічений як виконуючий обов’язки керівника одного з комунальних підприємств... облради.

Ще цікавіше — у вищезгаданому тендері, до участі у якому ТОВ, зрештою, не допустили в 2012 роцi, перемогло одне з приватних підприємств, з яким нинішній тріумфатор виявився не лише пов’язаний спільною юридичною адресою, а й... контактним телефоном. Так ось, приватним пiдприємством, переможцем зі статутним фондом... 500 гривень, тоді керував нинішній начальник Територіальної державної інспекції праці у Дніпропетровській області, звісно ж, уродженець Кривого Рогу (з огляду на те, що після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах мало не всі державні структури в обласному центрі очолили кадри з міста гірників, зрощені на підконтрольних олігарху Рінату Ахметову гірничо­збагачувальних комбінатах). Це підприємство брало участь і в тендері за право будувати «Парк ракет», але не витримало конкуренції з «Альком». Проте нікого не здивує, якщо завтра, на іншому об’єкті за бюджетні гроші, буде навпаки. Надто вже «солодкою» здається ця парочка — ТОВ і ПП — серед учасників тендерів від влади.

Отже, як неважко здогадатися, на тендерах «пасеться» одна й та сама когорта людей, наближених до влади, які, зрештою, і є частиною цієї влади. А «Парк ракет» саме й став черговою нагодою «попрацювати» з коштами обласного бюджету, які б ой як могли знадобитися тим же багатостраждальним сільським районам для того, щоб хоч якісь «дірки» у їхньому непростому житті­бутті залатати. Тому не дивно, що у Дніпропетровську вже заговорили про «каламутний» імідж області — «Парк ракет», що зводиться до 70­річчя форсування Дніпра радянськими військами. Чи не тому на інформаційних стендах, розміщених на території «об’єкта року», не знайдеш жодних відомостей про підрядника?

  • «Національність — Українець»

    Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>

  • Язиків багато — мова одна

    Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>

  • Василь Яніцький: Бурштинова мафія — це не лише місцеві старателі, потоки йдуть до столиці

    Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>

  • Невловима «Газель»

    Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>

  • Наша — не своя земля

    Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>

  • Ласий шматок науки

    Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>