«Галушка — це ім’я дівчини?»

26.06.2013
«Галушка — це ім’я дівчини?»

Максим із Конго став іще й «фотомоделлю». (автора.)

Традиційне Свято полтавської галушки вперше відбувалося в дальньому кутку Соборного майдану. Тож, на відміну від дев’яти попередніх, сумнівного «унісону» гучної розважальної музики з молитовними піснеспівами в розташованому поруч Свято–Успенському соборі вже не було. Цього разу з нагоди своєрідного ювілею віншування знакової для Полтави страви можна було скуштувати навіть дармових галушок від міської влади. Та вони швидко закінчились і дісталися, звісно, не всім. Обійшлося, правда, без дефіциту. Викладай по 3—5 гривень за штуку — і смакуй, скільки душа та шлунок забажають.

Продавали переважно ті, що з найрізноманітнішими начинками: з м’ясом, печінкою, картоплею, грибами, вишнями, малиною, полуницями та іншими «витребеньками». І хоча люди старшого віку радили молоді все ж не плутати суто «борошняні» галушки, які готували наші предки, з варениками, на таке розмаїття натурпродукту ніхто не скаржився. Господарі місцевих ресторанів і кафе презентували ще добірнішу екзотику на кшталт галушкового короваю, такого ж рогу достатку і навіть величезної галушки із м’ясом страуса. Останню винесли «на люди» упізнаваний мільйонами телеглядачів учасник популярних кулінарних телешоу «На ножах» та «Пекельна кухня» шеф–кухар одного з приполтавських ресторанів Тимофій Гаєвий і бармен цього закладу, темношкірий уродженець Конго Максим Окуа.

У розмові з власкором «УМ» одягнутий у вишиванку й козацькі шаровари Максим зазначив, що наші галушки йому дуже подобаються. Попри те, що в них, у Конго, ні галушок, ні пельменів не споживають, бо ж і пшениця там не росте... Та він уже «майже українець», оскільки приїхав до нас навчатися на ветеринарного лікаря більше двадцяти років тому й тут «укорінився»: обзавівся родиною, має дванадцятирічну доньку. Хоча, зізнається, одразу по приїзду, коли нові знайомі говорили йому про полтавську галушку, він щиро вважав, що «галушка» — це... дівоче ім’я. Тепер, звісно, вже не плутає.

А українці віншували полтавську галушку традиційно: піснями, танцями, споживанням самої «іменинниці», пива й медовухи, оглядинами розлогого містечка народних майстрів. Останнє, до речі, вгніздилося буквально біля воріт меморіальної садиби зачинателя нової української літератури Івана Котляревського. Тож сьогоднішні господарі цієї садиби — співробітники музею класика — з приємністю відзначали: земляки та гості міста за «їстівним» святом не забували й про харч духовний. Дуже багато віншувальників галушки переважно родинами заходили на обійстя вічного хазяїна Іванової гори, щоб вклонитися автору «Енеїди» та «Наталки Полтавки».