Ведмiдь, затиснутий добою

26.06.2013
Ведмiдь, затиснутий добою

Станіслав Аржевітін (праворуч) під час театралізованої презентації своєї книги про Карпатську Україну. (автора.)

«Чеху — вон! Мадяру — вон! Січі — зброю!» — саме під такими гаслами та під «канонаду» холостих пострілів iз рушниць у повітря відбулася театралізована презентація чергової книги нардепа двох скликань Станіслава Аржевітіна «Карпатська Україна. Епоха в добі». Місцем для презентації книги автор обрав створений ним же у Колочаві просто неба музей–скансен «Старе село», де кожен бажаючий може познайомитися з автентичним побутом гуцулів Верховини, який був незмінним упродовж трьох­сот років. Тож у президії, поруч із президентом Карпатської України Августином Волошиним та іншими відомими січовиками кінця 30–х років минулого століття (ролі яких зіграли місцеві), знайшлося місце і для уродженця Колочави пана Аржевітіна.

«Це унікальне науково–документальне видання, до якого і я трохи причетний, — говорить голова Закарпатської облорганізації Національної спілки краєзнавців України Михайло Делеган. — Автор особисто відшукав в архівах та систематизував великий масив документів, у тому числі донедавна таємних, а також спогади очевидців та учасників весняних подій 1939 року».

Станіслав Аржевітін пояснює, що його енциклопедичне видання зветься «Карпатська Україна. Епоха в добі» через те, що цьому державному утворенню на Закарпатті було відведено лише добу. Саме тому на зворотній обкладинці книжки (а вона налічує майже 900 сторінок! — Авт.) зображено символ краю — карпатський ведмiдь, який кричить, затиснутий стрілками годинника, що відраховує завершення доби.

«Кожен елемент цього годинника символізує якусь країну, яка мала свої плани щодо Закарпаття у той час або вела свою гру: тут і Угорщина, роль якої у припиненні існування Карпатської України відома, і Словаччина, яка на той час уже стала німецькою, знизу — Румунія, а зверху — Галичина, яка на той час перебувала під Польщею, — пояснює автор Станіслав Аржевітін. — Ну і, звичайно ж, поруч стоїть емблема ОУН, як великий знак запитання: до якого часу вони були союзниками карпатських січовиків, а коли стали на інший бік, бо хотіли відсторонення Волошина і зміни української влади в регіоні... Стосункам січовиків з оунівцями мною присвячено окремий розділ книги під назвою «Військовий конфлікт чи державний переворот?».

За словами відомого банкіра та колишнього нардепа, який в останні роки захопився публіцистикою, ним у цьо­му виданні зібрано не лише чимало першоджерел з архівів СБУ, а й близько тридцяти свідчень очевидців та учасників тих подій. Так, пан Аржевітін навіть зупинив друк книги, коли доля випадково звела його з 95–річною секретаркою президента Волошина, яка хоча й нічого вже не бачить, але «має світлий прекрасний розум». «Лише додавши до книги інтерв’ю з цією прекрасною людиною, я продовжив друк книги», — каже пан Станіслав.

На території музею–скансену Станіслав Аржевітін встановив розписаний тодішніми гаслами карпатців автобус. Поруч встановлено бюст майбутнього провідника УПА Романа Шухевича, який у 1939 році доклався до розбудови війська Карпатської України, воював у лавах січовиків. «Саме на таких автобусах січовики виїжджали до Драгова, а потім до Колочави після поразки на Червоному полі, — пояснює задум Станіслав Аржевітін. — Далі дороги не було, тож п’ять автобусів вони покинули саме тут. Хлопці йшли в гори, де вже було встановлено кулеметні точки угорців і поляків, які «косили» всіх. Серед тих, кому вдалося прорватися, був і Роман Шухевич».

Наступну книгу пан Аржевітін планує написати про діяльність ОУН–УПА на Закарпатті. «Хай упівці діяли тут не так активно, як по той бік Карпат, у Галичині, але все ж таки боролися досить довго, мали свої криївки тощо. Одна група Штаєра багатьох була варта», — зазначає він. За словами пана Аржевітіна, «доброзичливці з Росії» вже телефонували йому з порадами відмовитися «писати щось там про бандерівців», бо можна опинитися у «чорному списку» нев’їзних до РФ.