«Якби не страшна політика, це була б моя Батьківщина»

«Я знала, що батько виріс на вулиці Нижньовоскресенській у будинку номер дев’ять. Тепер це вулиця Кооперативна, ми пройшли нею, знайшли будинок, і — уявіть! — навіть номер його не змінився! Я подумала: якби не страшна політика, це могла бути моя батьківщина», — розповідає художниця з Санкт–Петербурга Алла Давидова.

За розповідями батька, який був наймолодшим із п’ятьох дітей родини, у середині тридцятих стало якось тривожно, несвідомо діти відчували: відбувається щось погане. Врешті Давидови кинули рідний дім і виїхали до Ленінграда. Але діда у 37–му все одно арештували і розстріляли. Батькові Алли тоді сповнилося п’ятнадцять. Більше до Сум він не повертався.

Батько говорив про дитинство та родину небагато, мимохідь. І коли з’явилося бажання більше дізнатися про свої корені, звернулася до архіву. «Я пам’ятаю, мені видали сім «гросбухів» і запропонували шукати. Дивно, але в першій же книзі на п’ятнадцятій хвилині роботи я знайшла дані про своїх рідних»...

Цього разу Алла Давидова прибула до Сум із виставкою робіт «Негатив ескізу». На ній представлені гобелени, виконані за світлинами з родинного альбому, де увічнені й сумчани початку ХХ століття. «Тема сімейного альбому виникла у нашій пітерській групі єврейських художників. Задумали зробити виставку. На той час я вже 25 років працювала у своїй техніці, тож фото сім’ї вирішила робити в гобелені».

Власне, саме цей проект колись дав їй поштовх більше дізнатися про свій рід. Першим портретом стала світлина маленької мами. Другим — гобелен, що відтворив дитяче фото братів батька.

Презентація створеного художниками «Сімейного альбому» відбулася в Російському музеї й мала великий успіх. Потім виставка поїхала до Америки. Аллин альбом у гобеленах поступово зростає: додався автопортрет; портрет доньки, внучки...

Зустрічі з мисткинею в Україні проходили в рамках проекту «Сумське коріння», що здійснюється громадською організацією «Сумщина–Світ». Благодійник проекту, президент Сумської торгово–промислової палати Костянтин Макаренко запропонував продовжити знайомство з Аллою Давидовою, показавши «Негатив ескізу» в Сумах. І запевнив, що надасть підтримку в проведенні виставки. Для художниці така пропозиція збiглася з її бажанням. Бо Суми, хай і дотично, але вона сприймає як Батьківщину.

У родині Давидових митців не було. «Малював тато. Якісь дивні малюнки, деякі з них я зберегла. Але малював між іншим — говорить по телефону й малює», — пригадує Алла. А дід, сумчанин Наум, займався дрібною мануфактурою, зокрема — текстилем. Згодом Алла закінчила художньо–промислову академію на кафедрі текстилю. Може, саме від діда її любов до гобеленів?

У батька, Семена Наумовича, життя не складалося легко. Працював на тютюновій фабриці, листоношею, нарешті прийшов до медицини. На війну пішов уже фельдшером; отримав контузію, наслідки якої відчував усе життя. А врешті очолив кафедру вишу, здобув світове ім’я у своїй галузі. «Головною його темою була боротьба з безпліддям, — розповідає Алла. — І саме батько зробив першу в країні операцію зі зміни статі... Загалом він був людиною виняткової доброти. Пригадую ті перші радянські його поїздки за кордон, коли відрядженим давали якісь три долари добових, то він не їв, не пив, аби привезти нам подаруночки».

Ще двоє братів стали інженерами. Їхнi діти — лікар, музикант — нині живуть за кордоном. А хтозна — якби інакше склалася політична доля країни, успіхи родини Давидових цілком могли стати здобутками України.