«У нас є навіть своє віскі й устриці»

Вона знає, як смакує українське віскі та де в нашій країні вирощують устриць; італійські сукні та чобітки розпродує, натомість поповнює гардероб одягом і взуттям вітчизняних марок. Знайомтесь: Юлія Савостіна. В середині лютого вона розпочала експеримент «У пошуках зробленого в Україні», що триватиме рік. Тобто впродовж року вона їстиме лише вітчизняні харчі, носитиме тільки наш одяг, купуватиме суто українську техніку і косметику. Про перші підсумки експерименту Юлія розповіла «УМ».

«Українські виробники привчили мене економити»

— Юлю, що вас надихнуло на експеримент?

— Років два тому я їхала до родичів і зайшла по подарунки в одну з косметичних крамниць у Рівному. Оскільки я забула вдома свій блиск для губ, то вирішила купити натомість щось недороге, бо все одно користувалася б ним пару днів. Проте за якістю придбаний блиск нагадав мені продукцію від «Шанель». Я уважно роздивилася тюбик і побачила, що він виготовлений у Нововолинську. Вирішила купити ще щось з української косметики. Це при тому, що я маю улюблені марки й скептично ставлюся до пропозицій спробувати щось нове. Саме тоді мені спало на думку, що мало знаю про свою країну. Чому б не виправити це? Так народилась ідея експерименту. На початку цього року мене підтримала редактор інтернет–порталу газети «Дєло» Катерина Венжик, і я отримала платформу не тільки для текстових «звітів», а й для фотографій.

— Рік — це не надто довго?

— Довго, але місяць або й три місяці не показові. Якщо розпочати експеримент улітку, коли досить легко можна купити якусь українську футболку чи спідницю, і закінчити його восени, а потім розповідати, що в нас усе добре, це не зов­сім відповідатиме дійсності. Я знаю, що виникнуть проблеми з зимовим одягом. Це не тільки тому, що українські підприємства пропонують невеликий асортимент, а й тому, що я дуже вимогливий споживач і звикла носити якісне взуття, гарні прикраси, користуватися недешевою косметикою. У мене якось запитали: «Чи можна сказати, що ви нав’язуєте українську продукцію як тренд?». Я нічого не нав’язую. Я споживач, який знаходить якийсь продукт і каже, сподобався він чи ні. Якщо українська продукція буде поганою, її не купуватимуть. Яким би патріотом не був споживач, він платитиме не за код 482, а за якість.

— Від початку експерименту минуло чотири місяці. Які попередні результати?

— Перші відкриття я зробила десь через півтора місяця. Насамперед те, що стильний одяг можна купити за такі ж гроші, як і речі в магазині Zara. Проте, на відміну від іспанського, він із натуральних тканин і за рахунок цього — вищої якості. Друге відкриття, хоча це, швидше, наслідок, — у мене звільнилися вечори і вихідні. Я зрозуміла, що раніше дуже багато часу витрачала на прогулянки торговельними центрами і хаотичний шопінг. Оскільки зараз він цілеспрямований, то і час, і гроші стали витрачатися економніше. Ще один наслідок: я стала краще почуватися. Тепер перед покупкою уважно вивчаю етикетки, тому й споживаю якісні продукти. Крім того, на ринку купую багато домашньої і фермерської їжі.

— Чим ви зайняли вивільнений час?

— Я засадила свій величезний балкон квітами і порозписувала горщики всім подругам. Водночас стала більше писати: треба ж розповідати про хід експерименту.

Тисячу зубних щіток не бажаєте?

— Вам не хочеться піти, скажімо, в «МакДональдз» або купити одяг тих марок, до яких звикли?

— Десь наприкінці другого місяця в мене ледь не зривало дах. Я ходила в магазини, як на роботу, міряла все підряд: джинси, босоніжки. Головна причина, думаю, — мій шопоголізм. Також я б із задоволенням поїла суші. Думаю, що коли поїду до Кілійського району (Одеська обл. — Авт.), то там уже зроблю собі суші з місцевих водоростей та українського рису.

— А як щодо косметики?

— Про це я чесно написала в одному зі своїх «звітів». Під час експерименту я замінила український крем для обличчя на французький, лікувальний. У мене є певні проблеми зі шкірою, і він їх чудово вирішує. Якщо ж у жінки гарна шкіра без проблем, то українські засоби з догляду за обличчям їй мають підійти, тому що вони хорошої якості.

— Неукраїнський одяг продовжуєте носити?

— Так, але частину італійських суконь та чобітків віддала на дружній розпродаж, який ми робили на початку червня. Тому експеримент стає все чистішим.

— Чи були якісь українські продукти, які ви за ці три місяці так і не знайшли?

— Ні, але в мене залишаються сумніви щодо таких засобів гігієни, як вушні палички, ватні диски. У деяких супермаркетах на цій продукції власних торговельних марок написано, що вона розфасована, скажімо, в Броварах. Проте на жодній упаковці я не знайшла місця виготовлення, тому підозрюю, що ці засоби або з Китаю, або з Узбекистану чи Туреччини.

Починаючи експеримент, я думала, що в нас немає засобів жіночої гігієни і парфумів. Але мені вдалося знайти українські тампони. Контакти одного парфумера дали друзі. Усі складові його продукції західні, але робиться вона в нас, бренд український. Тобто основні гроші залишаються в Україні. Це була одна з головних умов експерименту — український бренд та виробництво на території нашої країни.

Складно було знайти зубну пасту. Потім я купила її в одному з київських супермаркетів. Смішна історія була, коли ми шукали алкоголь, що не є типовим для України. Знайшли на Закарпатті українське віскі. Моя співробітниця Алла, яка допомагає в «пошукових роботах», телефонувала виробникові, розповіла йому про експеримент, просила продати нам віскі, при цьому ми були готові заплатити і за термінову доставку, і за сам продукт. Підприємець трохи повагався, прочитав кілька моїх матеріалів, і наступного дня до нас приїхали дві пляшки напою як подарунок. Одну з колективом розпила Катерина Венжик і написала свою «алкогольну» рецензію, іншу — ми з Карпою (письменниця Ірена Карпа. — Авт.) та ще однією подругою. Треба сказати, що віскі пристойне.

—  Це єдина смішна історія?

— Все, що пов’язане з експериментом, смішне. Почалося все на наступний день після того, як на сайті Delo.ua оголосила про «український рік». Прийшла на роботу і побачила на своєму столі карпатські чаї і каву «Галка». Питаю у співробітників: «Це що?». Вони, посміюючись, переглядаються і кажуть: «Ми побачили це в супермаркеті і не змогли пройти повз». Щоправда, за тиждень від чаїв і кави нічого не лишилось, бо в офісі продукти зникають надзвичайно швидко.

Смішна історія була з пошуком зубних щіток. Я знайшла в Харківській області підприємство, що їх виробляє. У нього немає сайта, тільки номер телефону. Ми починаємо по черзі дзвонити й питати, де можна їх купити, яка мінімальна оптова партія, яка вартість одиниці. До речі, якщо не помиляюсь, одна щітка коштує 72 копійки. Однак замовити можна тільки партію в тисячу штук. Довелось відмовитись.

— А мені здається, що українці охоче б купували вітчизняні зубні щітки за роздрібною ціною десь півтори гривні.

— Вони йдуть на експорт. У мене є власна теорія. Я не впевнена, що вона повністю відповідає дійсності, але схожа на правду. Найчастіше я закуповуюсь у великих торговельних мережах. А в них якраз найменше товарів українського походження, особливо непродовольчих груп. Кожна мережа має свої правила входу до неї. Вочевидь, для українського виробника ці умови просто непідйомні. Тому найбільше вітчизняних товарів я привожу з регіонів. Там менше мереж, і багато української продукції продають у невеличких крамницях. Якщо говорити про мережі, то в одному зі «звітів» я писала про те, які з них найбільше люблять вітчизняного виробника. Одна з них — «Єва». Там я знайшла туш для вій за 17 гривень пристойної якості. Вважаю, що при наявності такого товару немає потреби шукати щось інше. У Real мені вдалося купити українську зубну пасту за 5 гривень. Вона не краща і не гірша за ті, якими ми звикли користуватися. Однак, враховуючи середню вартість зубної пасти імпортних брендів у 10—15 гривень, для когось ширше розповсюдження вітчизняної було б великою підмогою.

Частково в малому поширенні наших продуктів винні самі виробники — вони мало кому довіряють. Їм легше відкрити під свій продукт магазин або експортувати його. Я здогадуюсь про причини такої поведінки, але повторюсь, що в цьому експерименті не претендую на роль аналітика.

«Друзi експериментують разом зi мною»

— Яку в цілому ви поставили б оцінку якості українських продуктів?

— Я не хочу цього робити. Насправді є дуже гарні продукти, найвищої якості. Наприклад, торговельна марка Krisstel, що займається випуском одягу. Він стильний, модний, красивий. В «Авіцені» — чудові натуральні шампуні. «Царство Ароматов» має велику лінійку з догляду за шкірою обличчя і найкращий інтернет–магазин, у якому я будь–коли здійснювала покупки. А яку класну білизну робить «Ажур»! В Україні багато маленьких майстерень, де роблять якісну продукцію. Наприклад, взуттєве ательє «Кочаровська». В Ужгороді є магазин «Балконі», де продається дуже симпатичний хатній одяг: сукні, піжами. З останніх див, які мені рекомендували знайомі, — окуляри з дерев’яною оправою. Їх виробляють на Західній Україні. Дуже багато вітчизняних безфосфатних якісних мийних засобів.

— Якби завтра припинився імпорт, українці змогли б прожити на українському?

— Змогли б, але для пошиття одягу чи взуття не вистачило б матеріалів. Як правило, виробники шиють їх з італійської сировини. В Україні величезна і дуже розвинена кавова індустрія, але ж каву треба завозити. Те саме стосується й бавовни.

— Чи готові українці носити українські речі? Пити та їсти українське?

— Так. Інакше як пояснити такий інтерес до експерименту? Єдина умова — українські виробники мають себе просувати. Але не благально: «Купіть у нас, бо воно українське», а впевнено: «Купіть у нас, бо ми місцеві, знаємо, що ви хочете, і вміємо це робити». Але поки майже ніхто не просуває свою продукцію.

— Чому?

— Як правило, виробники старшого віку стурбовані тим, щоб розвивати бізнес. Вони починали його тоді, коли інтернету ще не було. Багато років працювали на те, щоб стати успішними. Зараз вони вже, може, і хотіли б просувати продукцію в мережі, але не знають, як це робити. Молоді виробники, навпаки, активно створюють інтернет–магазини і в такий спосіб розповсюджують свою продукцію.

— Друзі жартують на тему експерименту?

— Друзі експериментують разом зі мною. Одна подруга запитала, як я збираюся робити SPA–процедури. Всім скептикам повідомляю, що в Криму в готелі «Пальміра–Палас» я знайшла розкішну продукцію для SPA, про яку розповім згодом.

ЩО ДАЛІ?

— Юліє, з яким настроєм продовжуєте експеримент?

— Із позитивним. Мене дуже надихає підтримка людей, які пишуть мені в соц­мережах, де можна придбати ту чи іншу українську продукцію, або просто бажають успіхів. Я планую закінчити експеримент видавництвом путівника по Україні. Там будуть перераховані ті несподівані місця, які обов’язково треба відвідати: кав’ярні, пекарні, крамниці. Наприклад, у Севастополі варто побувати на фермі, де вирощують устриць. Звідти потрібно їхати до Павла Швеця й випити гаражного вина. Ще я хочу перерахувати в путівнику найкращі місця відпочинку. Також ми плануємо з Катею Венжик разом із депутатами з профільного комітету й економічними експертами розробити законопроект про обов’язковий відсоток українських товарів усіх груп у торговельних мережах. Сподіваюсь, нам це вдасться.