Свобода, здобута кров’ю

24.05.2013
Свобода, здобута кров’ю

Веселка над площею Свободи у Тбілісі.

Незадовго до 26 травня 1995 року соціологічна група газети «Джорджіан таймc» провела дослідження у Тбілісі. Респонденти мали відповісти на запитання: «Які народи і країни, на вашу думку, є союзниками чи опонентами Грузії?». За підсумками опитування Україна вийшла на перше місце серед держав, найбільш дружніх стосовно Грузії.
26 травня 1918 року на першому засіданні Національної Ради Грузії було проголошено державну незалежність Грузинської Демократичної Республіки. Таким чином, парламент відновив історичну справедливість. Після майже 200 років колоніального панування Росії, в світі знову постала Грузинська держава, країна з багатовіковою культурою і традиціями. У 1991 році Верховний суд республіки відновив постанову Національної Ради від 1918 року. За відновлення державної незалежності на загальнонаціональному референдумі проголосувало 98,9% виборців. Тепер 26 травня — головне свято в суверенній Грузії.

Згадуючи 1918–й

Історія Грузії налічує понад 3 000 років. Розташована на кордоні з великими імперіями, ця країна завжди приваблювала до себе ворожі армії. З І століття до нашої ери і до ХVIII століття нашої ери греки, римляни, перси, араби, турки постійно вторгалися на її територію. Всі вони прокочувалися кривавою хвилею по країні та врешті–решт забиралися геть. Та найстрашніша загарбницька політика була притаманна Росії. Підступно денонсувавши в 1801 році Георгієвський трактат, згідно з яким Грузія була незалежною союзною державою, Москва перетворила її на свою губернію–колонію. Почався шалений тиск на грузинську мову, культуру.

І досі імперія не може «відпустити» бунтівну державу, не зупиняючись навіть перед застосуванням відвертої військової агресії. Як наслідок сьогодні майже третина грузинської території анексована Росією, а населення звідти насильно депортовано.

Але повернемося в буремний 1918 рік. Найважливіше завдання в процесі будівництва нового державного апарату полягало у створенні національних збройних сил. Кістяком грузинської армії стали два національні полки колишньої царської армії, укомплектовані винятково грузинськими офіцерами та солдатами.

Невдовзі чисельність грузинської армії зросла до 40–50 тисяч осіб. Представник Грузії в Кубанській раді заявляв: «Грузія бажає бачити поряд із собою доблесну сусідку — Українську Кубань... Вона не може розмовляти з тими, хто йде завойовувати та підкоряти, а не звільняти. Я певен, що коли на Кубані настане момент небезпеки для демократії і свободи, то демократична Грузія не платонічно, а кровію своєю доведе намагання захищати загальні демократичні інтереси...»

Грузин і українець в армії — брати навіки

Кубанська влада уклала три економічні договори на постачання хліба в Грузію. «І це в часи, коли ми, по суті, перебували в стані війни з Грузією!» — обурювався командувач російською Білою армією генерал Денікін.

У квітні 1918 року між Українською Центральною Радою і урядом Грузії було укладено угоду, яка передбачала вербування грузинським урядом українських ветеранів колиш­ньої царської армії на Кавказі та відправлення грузинських військовополонених із Німеччини та Австрії в Україну, на допомогу Центральній Раді. Ці домовленості підтверджували давню бойову дружбу двох братніх народів.

Грузія однією з перших налагодила дипломатичні відносини з Україною. Вже у вересні 1918 року в Києві почало функціонувати грузинське посольство; було відкрито грузинські консульства в Харкові та Одесі. Під час «червоного терору» сотні мешканців цих міст знайшли прихисток на території грузинських дипломатичних представництв.

До слова, найбільш боєздатною військовою частиною української армії, Запорізькою дивізією, а пізніше корпусом, командував грузинський генерал Натієшвілі, відомий в Україні як генерал Натіїв. На жаль, військовий україно–грузинський союз гальмувала позиція центральних держав: німці висловлювали побоювання, щоб українці не повернули зброю проти них. Аналогічні побоювання щодо грузинів мали турки.

Бойова співпраця двох братніх народів тривала і в буремні роки Другої світової війни. З серпня 1943 року УПА почала створювати автономні національні загони, найбільш чисельними з яких були грузинські та литовські (по кілька сотень бійців).

Традиції бойової дружби не згасли і на зламі ХХ–ХХІ сторіч. Українські добровольці з УНА–УНСО брали активну участь у боях, допомагаючи відстоювати незалежність Грузії від віковічного спільного ворога — Москви. Державними нагородами Грузії було відзначено 30 українських бійців–добровольців. Сімох із них — посмертно.

Абхазія — з Грузією

Влада Демократичної Республіки Грузії особливу увагу приділяла взаємовідносинам з Абхазією. Урядом Грузії та представниками Абхазької Національної Ради 8 червня 1918 року було ухвалено спільне рішення про нероздільність Абхазії та Грузії і права Абхазької автономії в складі Грузинської держави.

Здійсненню Абхазької автономії на той час завадило відверте збройне втручання більшовицької Росії. Грузія мусила захищатися. Грузинські збройні сили розгромили більшовицькі загони і вже в кінці червня — на початку липня 1918–го звільнили Гагру, Сочі й Туапсе. Після розгрому червоних одразу почалася війна з білою Росією. Тим паче, щодо національних питань більшовики і білі були одностайні. У вересні Денікінська армія вибила грузинські війська з Туапсе, а в лютому 1919 року — із Сочі. На підступах до Гагри сили «єдіной і нєдєлімой» вдалося зупинити. А 20 березня 1919 року Національна рада Абхазії ухвалила постанову про вступ Абхазької автономної республіки до складу Грузії.

Таким чином Грузинська Демократична Республіка успішно вирішила абхазьку проблему.

Осетини: аби не в Росію

На території Шида Картлі (Внутрішня Картлі) компактно мешкали осетини. Від самого створення Демократичної Республіки Радянська Росія всіма засобами намагалась відірвати цей край від Грузії. З цією метою уряд Росії щедро постачав осетинським сепаратистам зброю, бойові припаси й навіть окремі підрозділи Червоної Армії. Але широкої підтримки населення сепаратисти так і не отримали.

Більше того, відчувши на собі весь тягар русифікації, ще в березні 1925 року на 5–му з’їзді Рад робітничо–селянських депутатів Північно–Осетинської автономної області було ухвалено рішення «здійснити об’єднання Південної та Північної Осетії в межах Радянської Соціалістичної Республіки Грузії». Адже в союзі з Грузією небезпека денаціоналізації осетинів була меншою, ніж у Російській Федерації.

Звичайно, Москва не дала можливості втілити це рішення в життя. Навіть після розвалу СРСР нова, нібито демократична Росія не припинила своєї колоніальної політики — «розділяй та владарюй», вдавшись навіть до воєнного нападу на суверенну Грузію в серпні 2008 року. Ця війна коштувала Грузії 215 загиблих і 1469 поранених, 70 пропалих безвісти та десятки тисяч біженців.

Та незважаючи на територіальні втрати і наплив майже 300 тисяч біженців з окупованих Абхазії та Південної Осетії, Грузія й надалі веде незалежну політику. Міжнародна спільнота вважає Абхазію та Південну Осетію офіційно окупованими територіями, а російські війська втратили статус миротворчих, та ще й позбулися ореолу непереможних.

ВИСНОВКИ

Сьогодні Україні та Грузії вкрай важливо розвивати і зміцнювати політичні, економічні, військові і науково–технічні зв’язки. Цьому нас вчить історія взаємин наших братніх народів. Тиск російських імперіалістичних сил і надалі посилюватиметься. Захід (НАТО і Євросоюз) не завжди належним чином реагуватиме на мілітарні дії Росії. Тому нашим країнам краще розраховувати на власні сили. Серед найважливіших цілей мають бути енергетична незалежність і створення в рамках ГУАМ міждержавних військових сил швидкого реагування. Тоді союз України та Грузії може стати тією реальною силою, яка відстоюватиме інтереси колишніх російських колоній.

Валерій БОБРОВИЧ,
головний командир УНСО; у 1992—1993 рр. — учасник бойових дій на Кавказі як командир окремого батальйону УНСО «Арго», почесний громадянин Грузії
  • Майдан біля Кремля

    Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>

  • Кремлівська «Зміна»

    Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>

  • Потрібні робочі руки

    На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>

  • З голоду не помрете, але паски затягуйте

    Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>