Люди старшого поколiння, життя яких проминуло переважно в епоху панування комунiстiв, добре пам’ятають iснування на селi торговельного монстра — споживчої кооперацiї. Цю потужну структуру можна було прирiвняти до такого собi паралельного райкому партiї, бо через її ланки проходив увесь дефiцит, тобто iмпортнi товари. Але власником омрiяної речi мiг стати лише член споживчого кооперативу, до того ж якщо вiн був повнопайщиком. Повний пай на той час становив 20 крб. Проте при зарплатi 50—70 карбованцiв, яку одержували бiльшiсть селян, вiдiрвати вiд сiм’ї таку суму мiг дозволити собi не кожен. Тому бiльшiсть обходилася тим, що пропонував вiтчизняний виробник.

Нудить уже незбочених українцiв вiд нахабних витiвок гундяєво–кадебiстської агентури.

То вона на берегах Днiпра закликає колiнкувати перед бiлбордними «iконами» закатованих бiльшовицькими бандами на берегах Ісетi членiв родини Миколи II. «Прости нас, Государь!». То розпочинає ритуальнi пританцьовки з приводу «400–летия дома Романовых»...

Не знаю, як у столицi, а в провiнцiї «Укрпошта» «дiстала» всiх. Ще кiлька рокiв тому газети доставляли чотири рази на тиждень, хоча по–хорошому це потрiбно було б робити п’ять разiв. Та от невiдомо хто i з якої радостi, нi сiло нi впало призначив директором Укрпошти С. Плотнiкову, яка заявила, що реформує поштову галузь. Пiсля цього газети почали надходити до передплатникiв тричi на тиждень. А починаючи приблизно з середини минулого року, чи то внаслiдок реформи, чи пiсля оптимiзацiї, пiд якою в умовах України розумiють урiзання витрат на освiту, медицину та iншi галузi, що обслуговують населення, бо «нiчим одiти княжат недорослих», себто нема що вивозити на Кiпр в офшори, часто–густо газети почали доставляти двiчi на тиждень.