Замість Анталії — на Волинь

«На Волині, на відміну від Києва чи Чернігова, прадавні споруди здебільшого не ховаються серед сучасної забудови і багатоповерхівки не перекривають широкий обрій. Можна побачити потужні вали і фортечні мури майже такими, якими їх споглядали наші предки 600 чи 1000 років тому, — розповідає мистецтвознавець, автор численних книг про стародавню архітектуру України Катерина Липа. — На Волині якось одразу виникає розуміння і навіть якесь емоційне відчуття безперервності української державності». Спільний проект «Твердині України» Катерина Липа і турфірма «Орнамент України» присвятили популяризації військової історії та оборонної архітектури різних епох. А це не лише замки та фортеці, а й укріплені церкви, монастирі, костели, синагоги.

За задумом Катерини Липи, мандрівники впродовж трьох днів побувають у малознаних нині закутках, де збереглися вражаючі пам’ятки архітектури, а в «розкручених» місцевостях матимуть змогу оглянути споруди, до яких зазвичай не водять туристів. Ті, хто побував у таких мандрах, переконують, що поширених серед екскурсоводів неперевірених фактів тут не почуєш: пані Катерина, професійний мистецтвознавець, стажувалася у провідних академіях Європи, авторка науково–популярних книг з історії архітектури, захоплена військово–історичною реконструкцією і нестримна мандрівниця, своїх слухачів «легендами» не обтяжує. У її розповідях — чиста історична правда.

«Ми їздили по занедбаних місцях, де туристи, як правило, не гуляють, — дiлиться своїми враженнями мистецтвознавець, президент Українського екслібрис–клубу Петро Нестеренко. — Було цікаво відвідати місця, не позначені на туристичних картах, відомі хіба що історикам. Дороги були погані, там бракувало вказівників, куди їхати до того чи іншого села. Ми навіть заблукали. Водій питав напрямок у селян. Але ввечері ми поверталися до комфортного готелю в Луцьку».

В Олиці побачили резиденцію могутнього князівського роду Радзивілів. У 1564 році тут було зведено замок, який у XVІІІ столітті перетворився на ошатний палац. «Там нині психіатрична лікарня, — розповідає одна з мандрівниць на Волинь, художниця Анна Духовична. — Місцеві жителі називають той замок «психушкою». Нас пустили лише у внутрішній двір. Утім добре, що в тій будівлі щось розмістили, адже завдяки цьому вона більш–менш ремонтується».

У Луцьку, звісно ж, помилувалися замком князя Любарта Гедиміновича ХІІІ століття. Тут містилася резиденція Великого князя Литовського Вітовта, коли кордони литовської держави тяглися від Балтики до Чорного моря. У Володимирі–Волинському, куди в 1204 році князь Роман Мстиславович переніс руську столицю з Києва, що поступово втрачав своє значення, можна побачити дитинець, обнесений 10–метровими земляними валами, і церкву–ротонду святого Василя ХІІІ століття. У Низинкичах група оглядає маєток українського магната Адама Киселя. «Це хоробрий воїн і дипломат, воєвода київський, єдиний православний сенатор Речі Посполитої, — розповідає Катерина Липа. — Адам Кисіль використовував свій дипломатичний хист під час козацьких повстань та визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького для пошуків порозуміння між козаками й урядом Речі Посполитої та припинення кровопролиття». Наприкінці життя магнат заснував у своєму маєтку монастир. Тут, в Успенській церкві, збудованій у 1653 році, цей видатний діяч був похований.

Група також побувала в селі Затурці, де є музей–садиба видатного історика й політичного діяча В’ячеслава Липинського. «Поляк за народженням, Липинський став одним з ідеологів українських визвольних змагань 1918—1920 років, був соратником гетьмана Павла Скоропадського і послом УНР у Відні, — розповідає пані Липа. — Садиба Липинських разом iз парком, що її оточує, є типовим шляхетським маєтком».

«Чимало хто намагається вирватись за кордон, аби щось там подивитися. А виявляється, що в нас, в Україні, є багато дуже цікавих історичних місць, — ділиться враженнями Анна Духовична. — На Волині ми занурилися в історію, невідкриту і незнайому. На жаль, пам’ятки дуже занедбані. Утім такі поїздки — чудова нагода познайомитися з Україною, проїхати її шляхами, подивитися, як змінюється природа, ментальність мешканців. Уявляєте, на Волині дороги між селищами викладені бруківкою. Вона залишилася від князів Радзивілів і Чарторийських».