Перлини з обох берегів Сірету

14.03.2013
Перлини з обох берегів Сірету

Архітектурною симфонією можна назвати ансамбль Чернівецького університету ім. Ю. Федьковича.

Народження проекту

Україна чотирма своїми областями межує на заході з європейськими державами, і останніми роками за допомогою громадських організацій та Євросоюзу втілює проекти, які працюють ефективніше за проекти МЗС. Подібні програми уже створювалися між нашою країною, з одного боку, і Польщею, Угорщиною, Словаччиною — з іншого. Нова із них — «Долаючи кордони: розвиток гірського туризму», організована Чернівецькою ГО «Бізнес–центр» у співпраці з Гуманітарною фундацією Clopot (Румунія), Чернівецьким громадсько–екологічним об’єднанням «Буквиця» за фінансової підтримці Євросоюзу. Проект має на меті поліпшити економіку країн–учасниць, стимулювати появу нових турфірм, привабити гостей до Буковинського краю — регіону, що колись історично об’єднував частини України та Румунії, де дотепер тече річка Сірет. Така транскордонна програма, як і їй подібні, готується, перевіряється службами Євросоюзу і випробовується дуже ретельно. Наразі їй присвоїли спеціальний код (МІS ЕТС 786), від моменту подачі заявки до початку роботи минуло три роки, проте результат вартий затрачених зусиль.

Маршрут проекту «Долаючи кордони: розвиток гірського туризму» починається з Південної Буковини, з румунського містечка Ватра Дорней, і закінчується у Північній Буковині, перлиною якої є місто Чернівці. Подорож охоплює великі і малі населені пункти обох країн, в яких можна побачити щось ексклюзивне. Мотивація учасників сильна: приватні підприємці пропонують житло і ресторанний сервіс, гірськолижні комплекси, музейні та фольклорні програми. А споживач у будь–якому разі залишається у виграші, бо завдяки конкуренції може обрати підходящий за ціною і послугами продукт. Вибирати і справді є з чого.

Від садиби до п’ятизіркового готелю

Будь–який відпочинок починається із житла. У даному проекті передбачені готелі різної зірковості, проте коли їх порівнювати, то румунський двомісний номер або апартаменти кращі за такi самі, але українськi. З румунського боку — майже всюди — нова сантехніка, пружні матраци, нема смердючих запахiв, є Wi–Fi і телебачення, щоправда, тільки з романським мовленням. Зате з українського боку — розкішне проживання у п’ятизірковому готелі, у номері «стандарт», з усіма належними атрибутами за ціною дорівнює мешканню у румунському тризірковому. Хоча якщо ретельно пошукати, можна знайти і гарне вітчизняне за доступною ціною.

Останнім часом великим попитом у туристів користуються так звані зелені садиби. Це нові будинки, зведені за містом або у селі. Часто стилізовані, з усіма надбаннями цивілізації, із домашнім сніданком та сауною і вечерею за додаткову плату. «Розлітаються» такі садиби на Новий рік серед росіян і українців, як смажені пиріжки. Є й інша пропозиція — автентична стара хата, що стояла роками десь на полонині, а потім була розібрана підприємливим вуйком та перенесена у село, щоб бути зданою любителям старожитностей за помірну ціну. Її ще використовують як музей. Цей варіант часто винаймають художники і поети, причому в обох країнах.

Спорт для профі й новачків

На румунській Буковині у містечку Ватра Дорней — найдовша у країні лижна траса «Парк», на вершину якої підніматися у крісельному підйомнику треба півгодини. Заради неї сюди їдуть спортсмени–лижники. На іншій трасі «Вевериця» проводять міжнародні змагання, наприклад, чемпіонат світу із санного спорту. Побудована вона за євростандартами і має нічне освітлення. Ці гірськолижні спуски використовуються все ж таки більше для родинного відпочинку, який культивується у країні. На новорічні свята чи зимовими уїк–ендами культура сімейного туризму надзвичайно зростає, тому тут розвинувся бізнес міні–готелів. Дво– і триповерхові будинки стоять обабіч головної вулиці, яка буває єдиною у гірських містечках, тому вночі чутно шум авто крізь склопакети. Готелі невисокі, а значить ліфтiв у них немає, і валізи треба тягти сходами.

Щодо українських буковинських гірськолижних комплексів, то вони мають деякі переваги перед сусідами. Наприклад, «Сонячна долина», збудована за містом, неподалік Чернівців, у мальовничому куточку Карпат. Тут і у великому готелі, і у котеджах — тихо. Гірські траси похилі, довжиною 1100 м, iз крісельними та бугельними підйомниками, розраховані на початківців. Є спортивний та розважальний комплекси. Працює стайня зі спеціально навченими конями, на яких вчаться їздити верхи і дорослі, і діти. Тримають і зоопарк iз павичами, фазанами, косулею і левом (!).

Слід зауважити, що й український менталітет став тяжіти до здорового способу життя. Так, подбали про нічне катання на освітленій трасі у селі Мигово. З Чернівців до туркомплексу о 16–й годині виїжджає автобус, назад повертається о 22–й, коштує це недорого, якщо врахувати, що, крім проїзду, до вартості входить і ціна підйомника. Сама база також має готельний сервіс, оцінений чотирма зірками.

До слова сказати, зарубіжні спеціалісти високо оцінили природне розташування цього курорту сімейно–корпоративного типу. «Мигово» розмістилося на північному схилі скелі, де світить сонце, але сніг — у тіні. Наявність води у поєднанні з таким місцерозташуванням гарантує за допомогою снігових гармат нормальний стан траси до квітня. Комплекс ще розвивається, але вже вважається найпопулярнішим у Чернівецькій області.

Сакральні осередки

Проект «Долаючи кордони: розвиток гірського туризму» створювався у розрахунку на допитливого мандрівника, якому цікаво заглибитися у історичні нетрі і побачити на власні очі унікальні залишки культури, що й досі дивують світ. У Південній Буковині це, насамперед, комплекс монастирів, занесений до списку всесвітього спадку ­ЮНЕСКО: «Воронець», «Молдовіца», «Сучевіца», — три схожi й водночас різнi культовi споруди, що до сьогодні зберегли унікальні внутрішні і зовнішні фрески. Їхні сюжети хоча й відображують зміст Біблії, проте — різні, як і кольори цих монастирів. «Воронець» відомий своєю синьою лазуррю, що змінює відтінок в залежності від пори року, секрет її не розкритий досі. «Молдовіца» виблискує золотаво–жовтим промінням, а «Сучевіца» — зеленкувата. Кажуть, за часів правління Чаушеску американці пропонували йому за дуже дорого викупити «Воронець», демонтувати і перевезти до Америки. Проте чи румунський керманич не погодився, чи ЮНЕСКО його випередила, але монастир лишився на місці. 20 років тому навколо нього звели десятиметрові бетонні мури, щоб дощ та сніг не псували зовнішній розпис. Усі три церкви сьогодні є центрами діючих жіночих православних монастирів, в них моляться, але свічок не запалюють, щоб не зашкодити фрескам. Румунські монашки, які мають вищу освіту, а часом і дві, проводять тут незвичайні екскурсії.

Відмінним від так званого молдавського стилю є монастир «Драгомирна», він стоїть осторонь від проторених доріг. Його, побудованого у вигляді Ноєвого ковчега, хочеться назвати різьбленою піснею у камені. Одна половина інтер’єру церкви біла, а друга — розписана сценами з життя Ісуса Христа. Щодо цього існують дві гіпотези: перша — нібито розпису взагалі не існувало, друга — фрески спалили козаки, коли захопили монастир.

Проект передбачає відвідання унікальних культових місць і в Україні. Єдине, чого не змогли спрогнозувати організатори, — жахливий стан розбитих доріг, через які гається час і псується транспорт, тому лишилися поза увагою кілька цікавих об’єктів, зокрема монастир старовірів у селі Біла Криниця. Хоча експерти Світового економічного форуму й оцінили якість українських доріг у 2,3, а румунських — у 1,9 бала із семи можливих, на практиці румунські шосе у містах виявилися рівні, мов стрічка, а у селі їх розчищали тракторами від снігу. Чого не скажеш про наші автостради, тим більше про сільські колії, навіть коли Прем’єр–міністр показово обурюється з цього приводу.

Історія поміж нас

Ті, хто вперше приїздять до Кам’янець–Подільського, приголомшені величчю Старої Фортеці й красою міста. І хоч географічно це місце належить Поділлю, логічним стало включення його до Буковинського маршруту, територіально до якого належить менше розкручений турагенціями Хотинський замок. З вежі останнього вояки позаминулого століття могли спостерігати ситуацію в Кам’янці. Сьогодні у цих середньовічних форпостах влаштовують численні міжнародні фестивалі: історичної реконструкції, повітроплавства, акварозваги, поетичні фестивалі, фольклорні забави — шоу, які дуже популярні у всьому світі.

У Кам’янці–Подільському для прийому гостей існує широкій вибір готелів і ресторанів на будь–який гаманець. З настанням тепла українці люблять приїхати сюди відпочити, а от іноземцям, за катастрофічної відсутності дорожніх знаків по всій країні, дістатися на авто до наших красот складно. Як і неможливо отримати іншу інформацію, наприклад, яким автобусом і за скільки можна доїхати в певний населений пункт. Бракує не тільки найнеобхідніших відомостей, в iнтернеті не вистачає фактів про туристичний об’єкт, викладених однією з європейських мов. Плачевна ситуація і у спілкуванні іноземною. Персонал у готелях, ресторанах, магазинах розуміє окремі англійські слова, а речення з двох фраз уже стає ребусом.

Українська частина Буковини — дуже приваблива для туристів. Це і заповідні зони Національного природного парку «Вижницький», з його рідкісними рослинами й звірами, з унікальним джерелом «Лужки», вода якого лікує хворих на гемофілію. Таких джерел усього три в Європі.

Це і автентичний музей Вижнинського коледжу прикладного мистецтва, на викладачів якого посилаються екскурсоводи з румунського Музею мистецтва дерева у місті Кимпулунг Молдовенеск. І екстремальні види спорту: Вижниця розташована над Черемошем, тут останнім часом швидко розвивається рафтинг, у румунській Буковині річки обміліли — сплав гірською течією там не доступний. Особливої популярності набув у цій місцині велотуризм, по Вижнинському районi з’явилися пункти прокату та ремонту велосипедів, працюють мотелі, кафе.

Це, нарешті, місто Чернівці, в якому особливе місце посідає ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації — нинішній Чернівецький університет ім. Ю. Федьковича. Комплекс, що взятий під охорону ЮНЕСКО, будувався 18 років. Цеглу, з якої його зводили, перевіряли на слух. До розчину додавали яйця та мед, що звозили з навколишніх сіл. Коли цегла була готовою і відповідно звучала, кожному будівельникові дозволялося класти в день лише 100 цеглин. Можливо, тому цей ансамбль й сьогодні сприймається як архітектурна симфонія.

Проект «Долаючи кордони: розвиток гірського туризму» — надзвичайно насичений та різноманітний за уподобаннями. Щоб забезпечити йому повноцінне життя, слід озброїти споживача широкими відомостями. У Румунії, наприклад, існує 35 інформаційних центрів «Буковина», які знайомлять громадян iз подібними проектами. В Україні, щоб дізнатися про щось, потрiбнi власна наполегливість, допитливість чи знайомства.

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>