Жодній земній істоті, за твердим переконанням етнографів, прикарпатці не поклонялися так, як Тарасові — уродженцю далеких Моринців. Його «Кобзар», якого мали ледь не у кожній галицькій хаті, часто замінював Святе Письмо. Тому цитати з культової книжечки Шевченкових поезій тут знали, як «Отче наш». Напевне, завдяки цьому феномену ніколи й не переривався ланцюжок єднання підданих цісарської корони галичан із братами–наддніпрянцями, не затухали іскри боротьби за державне відродження нації.

І чи не найсуттєвіше народній канонізації образу вусатого вуйка в кожусі і смушевій шапці на західноукраїнських землях ще понад століття тому прислужилися поштові листівки — доступний для розуміння навіть неписьменним селянам синтез фотографії, образотворчого та поліграфічного мистецтв. Який це мало вплив на формування національної свідомості, розповідає Валерій Ковтун — директор Коломийського педагогічного коледжу, відомий в Україні філокартист, автор книг «Золота доба коломийської листівки» й «Тарас Шевченко і Прикарпаття» (Із серії «Українське мистецтво у старій листівці»).